– Та я вже казав, – пробурмотів Харрі, дивлячись на рожеві тріщини у мостині, – справа замішана на спадковості та брехні.
– Кого ти підозрюєш? – запитала вона, підходячи ближче, цокаючи високими підборами по дошках. – Хто маніяк?
Вона присіла навпочіпки поруч з ним, запах її міцних парфумів, нагрітих шкірою, обволікав Харрі.
– Я вже сказав: гадки не маю.
– Але зараз ти виконуєш не просто рутинний огляд! У тебе з’явилася версія, – сказала вона впевнено.
Харрі помовчав:
– Це поки що не зовсім версія.
– Все одно розповідай.
Харрі зітхнув:
– Арве Стьоп. Він сказав, що Ідар лікував йому лікоть. Але Боргхільд запевнила, що жодних записів про Стьопа у Ветлесена нема. Отож – чому?
Катрина знизала плечима:
– Можливо, у нього було щось серйозніше, ніж лікоть, і Стьоп боявся, що інформація про травми може спливти та зіпсувати його променистий імідж.
– Якби Ідар Ветлесен з цієї причини відмовився вести записи своїх пацієнтів, то в нього архів був би порожній. Я вважаю, що тут ховається щось справді серйозне. Таємниця, яка не підлягає розголошенню.
– Наприклад?
– На ток-шоу Стьоп збрехав, що у нього в роду ніколи не було божевільних чи людей з хронічними захворюваннями.
– Ну то й що?
– Давай подумаємо, спробуємо від цього відштовхнутися. Заради версії.
– Версії, яка поки що – не версія?
Харрі кивнув:
– Ідар Ветлесен старанно приховував, що приймає хворих на хворобу Фара. Про це не знала навіть Боргхільд, його асистентка. Так чому саме на нього, а не на якогось іншого лікаря в світі вийшли Сильвія Оттерсен та Бірта Беккер?
– Чому?
– Давай уявимо, що головним умінням Ветлесена було не лікування серйозних захворювань, а збереження таємниці. Він сам казав, що вся його практика будується саме на цьому. Скажімо, до нього приходить пацієнт – до того ж іще і його друг, і каже, що в нього хвороба Фара, й діагноз йому поставили в іншому місці, у справжнього фахівця. Але отой спеціаліст не володіє вмінням берегти таємницю, а подібний факт і справді має зберігатися у повній таємниці. Пацієнт наполягає, можливо, навіть платить великі гроші. Адже він з тих, хто може заплатити.
– Арве Стьоп?
– Так.
– Але діагноз йому поставили в іншому місці, звідки цілком можливий витік інформації?
– Так, але Стьоп боїться не цього. Він боїться, що діагноз – хвороба Фара – буде поставлений дитині: адже хвороба передається у спадок. Ось що має зберігатися у цілковитій таємниці, бо нікому не відомо, що в Стьопа є діти. Багато хто з чоловіків думає, що ці діти – їхні власні. Наприклад, Філіп Беккер думав, що він батько Юнаса. І… – Харрі кивнув у бік будинку.
– Ролф Оттерсен? – стримано прошепотіла Катрина. – Близнючки? Ти думаєш, що цей генетичний матеріал, – вона помахала пакетиками, – приведе до Арве Стьопа?
– Напевне.
Катрина подивилася на нього:
– Зниклі жінки… у них у всіх залишилися діти…
– Якщо виявиться, що Стьоп – батько Юнаса та близнючок, ми в понеділок почнемо брати проби в решти.
– Ти хочеш сказати, що Стьоп… робив дітей по всій Норвегії? Різним жінкам? А потім їх убивав після того, як вони народять?
Харрі знизав плечима.
– Але навіщо? – не розуміла вона.
– Якщо я маю рацію, то йдеться, звісно, про божевільного, так що про мотиви можна тільки здогадуватися. Тому що в діях божевільних часто простежується чітка логіка при невірному посиланні. Ти чула про тюленів?
Катрина похитала головою.
– Вони здійснюють холодні й прораховані вбивства, – сказав Харрі. – Після того, як самиця народить дитинчат і в неї починається наступне парування, самець намагається її вбити, бо знає, що з ним вона більше не паруватиметься, і хоче зробити так, щоб у його власних дітей більше не з’явилося конкурентів.
Судячи з обличчя Катрини, їй було складно зрозуміти ці заплутані тюленячі стосунки.
– Збожеволіти можна, – нарешті сказала вона, – але я навіть не знаю, що гірше: думати, як тюлень, чи вірити, що інші можуть думати, як тюлень.
– Я ж казав… – Харрі підвівся, і його коліна голосно хруснули. – Це навіть ще не версія.
– Брешеш. – Вона поглянула на нього знизу вгору. – Ти цілком упевнений, що їхній батько – Арве Стьоп.
Харрі криво посміхнувся.
– Ти так само божевільний, як і я, – посміхнулася вона йому у відповідь.
Харрі пильно подивився на неї:
– Ходімо. В лабораторії чекають на проби.