Поклавши малюнки на місце, він згадав, що не перевірив принтер. Верхній аркуш був пожовклий, товстіший за звичайний папір для писання і мав якийсь особливий запах – наче його посипали спеціями та підпалили. Харрі підняв його вище й підсвітив ліхтариком, щоб роздивитися водяні знаки. Знайшов – унизу, у правому кутку, ледь помітні між тонкими паперовими волокнами. Вени на шиї в Харрі випнулися, наче вся кров прилинула до них, адже мозок терміново вимагав більше кисню.
Харрі ввімкнув комп’ютер. Поглянув на годинник, зачекав, поки завантажиться, знайшов функцію пошуку та ввів просте слово. Потім клацнув мишкою «шукати». З’явився веселий мультяшний песик, який підскакував угору-вниз і застиг, коли пошук було закінчено. Харрі прочитав: «Шукане слово знайдено в 0 документах». Перевірив, чи вірно ввів слово. Тувумба. Харрі заплющив очі. Почув, як машина мурчить, наче задоволена кішка. Потім муркотіння скінчилося. Харрі розплющив очі: «Шукане слово знайдено в 1 документах».
Він навів курсор на квадратик вордівського документа. У жовтому прямокутнику з’явилося пояснення: «Востаннє змінений 9 вересня». Він відчув тремтіння в руках і двічі клацнув мишкою. Білий фон документа освітив кімнату. Тексту було зовсім мало. Це був лист Сніговика.
Розділ 25
День дев’ятнадцятий. Дедлайн
Арве Стьоп лежав на ліжку, виготовленому на замовлення на фабриці «Місуку» в Осаці та обшитому у шкіряній майстерні «Ченнай» в Індії, оскільки закони штату Таїланд забороняли до експорту цей сорт натуральної шкіри. Від часу замовлення до отримання ліжка минуло півроку, але результат був вартий того. Ліжко ніжило тіло, наче гейша, миттєво пристосовуючись до будь-яких поз та рухів.
Він дивився, як повільно крутяться тикові лопаті вентилятора на стелі.
Катрина підіймалася на ліфті. По домофону він сказав їй, що чекатиме у спальні, а двері до квартири залишить відчиненими. Холодний шовк «боксерів» липнув до розігрітої алкоголем шкіри. З музичного центру «Боуз» лилися плавні мелодії. Маленькі, майже непомітні динаміки знаходилися в кожній кімнаті.
Він почув, як її підбори зацокотіли паркетом вітальні – повільно, але рішуче. Лише цей звук збуджував його. Якби вона тільки знала, що на неї чекає…
І ось вона стоїть у дверях, осяяна місяцем, що піднявся над фіордом, і дивиться на нього зі своєю напівпосмішкою. Катрина розв’язала пояс довгого чорного шкіряного пальта й кинула його на підлогу. Він затамував подих, але ні – вона ще у спідниці. Підійшла до ліжка, простягла якусь гумову річ. Це була маска – рожева маска звіряти.
– Надягай, – сказала Катрина без будь-якого виразу.
– Оце так! – захопився він. – Маска поросяти!
– Роби, що я сказала. – І в її очах знову з’явився дивовижний золотий спалах.
– Mais oui, madame.
Арве Стьоп надягнув маску. Вона закривала його обличчя повністю, пахла гумою, а в прорізі він насилу розрізняв силует гості.
– А я хочу, щоб ти… – почав він, прислухаючись до свого глухого, напруженого голосу, але продовжити не встиг, бо несподівано відчув різкий біль у лівому вусі.
– Замовкни! – крикнула Катрина.
До нього не відразу дійшло, що вона його вдарила. Він знав, що йому краще стриматися, інакше він зіпсує всю її гру, але не міг і зареготав – це виглядало дуже кумедно: поросяча маска, вушка, п’ятачок… Наступний удар припав на живіт – страшної сили. Стьоп зігнувся навпіл, застогнав і впав з ліжка. В очах потемніло, він марно намагався вдихнути ротом повітря, але під маскою зробити це було непросто. Тут він відчув, що вона заламала йому руки за спину. Стьоп нарешті ковтнув повітря, мозок отримав потрібну кількість кисню, і тоді на нього обрушився біль. А ще лють. Клята нахаба! Він спробував вивільнитися та схопити її, але відчув, що не може поворушити руками: у шкіру зап’ястків врізалося щось гостре. Наручники? Збоченка!
Катрина смикнула наручники, щоб він сів.
– Бачиш, що це? – почув він її шепіт.
Маска перекосилася на обличчі, тепер він узагалі нічого не бачив.
– Мені й дивитися не треба, – відповів він. – Я за запахом знаю, що це твоя киця.
Удар у скроню оглушив його, а коли він знову почув музику, то зрозумів, що все ще сидить на ліжку. Щось упиралося йому в щоку.
– Ідіотка! Чим ти вдарила? – заволав Стьоп. – У мене ж кров тече, суко!
– А ось чим.
Арве Стьоп відчув, що до розбитого носа та губ ткнулося щось тверде.
– Нюхай! – наказала вона. – Правда, чудово пахне? Сталь, рушничне мастило. «Сміт-Вессон». Пахне!..Ні з чим не сплутаєш. Порох пахне ще краще, але його ти вже не встигнеш понюхати.