Це просто такі забави, заспокоював себе Арве Стьоп, жорстокі рольові ігри. Але в її голосі і в усій ситуації було щось загрозливе, і вперше за довгі роки – такі довгі, що він знову наче опинився в дитинстві, бо відтоді він нічого подібного не відчував, – Стьоп зрозумів, що йому страшно.
– Ти впевнений, що не варто заводити моторчик? – запитав Бйорн Гольм, кутаючись щільніше у шкіряну куртку. – В «амазона», знаєш, пічка – просто блаженство.
Харрі хитнув головою й подивився на годинник. О пів на другу. Вони просиділи в машині Бйорна Гольма під вікнами квартири Катрини вже півтори години. Їх оточувала синювато-чорна ніч, вулиці давно спорожніли.
– Коли була нова, у неї був колір «каліфорнійський білий», – бубонів Бйорн Гольм своє, – номер сорок два за стандартом «Вольво», але той власник покрив чорним лаком. Воно, може, і добре для машини, та і всього-на-всього триста шістдесят п’ять крон на рік. По кроні в день, виходить…
Бйорн Гольм спіймав погляд Харрі, замовк і поставив альбом Джилліан Уелш та Девіда Роулінгса – з усіх сучасних хлопців цих хоч слухати можна. Він переписав альбом з компакт-диска на касету, і не тільки тому, що в машині, окрім касетника, не було ніякої апаратури, але й тому, що належав до вузького кола любителів музики, які вважали, що жоден СD ніколи не досягне теплого та глибокого звучання магнітної плівки.
Бйорн Гольм розбалакався, бо нервував. Харрі сказав йому тільки, що Катрину Братт відсторонили від розслідування і Бйорн Гольм протягом наступних тижнів має удавати, що ні про що не знає, і натякнув, що така миролюбна, розважлива та інтелігентна людина, як він, не шукатиме пригод на свою дупу. Бйорн Гольм багато із чим погоджувався, але сьогоднішня ситуація йому явно не подобалася. Він подивився на годинник.
– Вона, мабуть, у якогось мужика.
Харрі повернувся до нього:
– Чому ти так вважаєш?
– Бо ти сам казав, що вона розлучена. Самотня жіночка, уяви, – вона ж, як і ми, самотні вовки, – нишпорить. За таких обставин.
– Тобто?
– Чотири пункти: ідеш, шукаєш, вибираєш, хто простіший, і вперед…
– Гм. І ти теж? За чотирма пунктами дієш?
– За першими трьома, – відповів Бйорн Гольм, дивлячись у дзеркало та колошкаючи руду чуприну. – Мені трапляються якісь незговірливі.
Раніше Бйорн Гольм користувався бріоліном, але потім вирішив, що це, мабуть, надто радикально. З іншого боку… може, і варто, так би мовити, діяти рішучіше.
– Дідько! – перервав його думки Харрі. – От недотепа!
– Це ти…
– У ванній же нещодавно милися! Парфуми, туш! Ти маєш рацію.
Старший інспектор витягнув мобільний, гарячково набрав номер, на тому кінці відповіли негайно.
– Герда Нельвік? Це Харрі Холе. Ви все ще займаєтеся тестами? І що виходить?
Бйорн Гольм слухав, як Харрі буркнув у слухавку своє «гм», а потім тричі повторив «точно».
– Дякую, – завершив Харрі. – І ще. Скажіть, хтось із наших телефонував вам сьогодні з тими самими запитаннями? Як? Розумію. Так, зателефонуйте, коли все буде готово.
Харрі дав відбій.
– Заводь, – кивнув він.
Бйорн Гольм повернув ключ у замку запалення і запитав:
– Ну і що там таке?
– Поїхали до «Плази». Катрина Братт уже телефонувала до Інституту судової медицини і запитувала про результати встановлення батьківства.
– І що, вже готово? – запитав Бйорн Гольм і додав газу, повертаючи на Скьоус-плас.
– Вони спершу роблять тести з точністю дев’яносто п’ять відсотків, а решта часу йде на те, щоб довести ступінь точності до дев’яноста дев’яти.
– Ну і що?
– Дев’яносто п’ять відсотків, – що батьком близнючок Оттерсен та Юнаса Беккера є Арве Стьоп.
– Стиць-тидиць!
– Мені здається, Катрина подумала так само, як і ти, і поїхала до Арве Стьопа.
Харрі зателефонував до управління, викликав підмогу, а старенький мотор ревів вулицями Грюнерльокка. Тільки тоді, коли вони проїхали станцію швидкої допомоги біля Акера та випірнули під вогні Стургата, пічка нарешті видала прямо в обличчя струмінь розжареного повітря.
Одін Наккен з газети «Верденс ганг» мерз на тротуарі поруч із центром та кляв світ, людство й особливо свою роботу. З дверей все тягнулися останні гості вечірки «Ліберала», а ті, котрі йдуть останніми, завжди найцікавіші – про них кричатимуть заголовки протягом кількох наступних днів. Але наближався дедлайн, і за п’ять хвилин йому треба буде пройти кількасот метрів до Акерсгата. Він сяде у своєму кабінеті і напише заяву редакторові, що не бажає більше стояти, наче якийсь недолугий шмаркач, притуливши ніс до скла та дивлячись на вечірку з вулиці, сподіваючись, що почує ненароком, хто з ким танцював, хто кого облив шампанським, хто кого клеїв. Напише, що він звільняється!