Харрі прийняв пекуче гарячий душ і тепер сидів на стільці у светрі Гольма та штанях, позичених з гардероба Арве. Із вітальні долинав голос Бйорна, який по мобільному намагався організувати погоню за Катриною Братт. Харрі попросив його з’єднатися з управлінням і дати опис її зовнішності, потім додзвонитися до поліції аеропорту Гардермоен, якщо вона спробує сісти на ранковий рейс, а також зв’язатися із загоном «Дельта», щоб вони обшукали її квартиру, хоча Харрі більш ніж упевнений, що там її не знайдуть.
– То, отже, ви упевнені, що це була не просто сексуальна гра і Катрина Братт зробила спробу вас убити? – спитав Харрі.
– Авжеж, вона хотіла мене задушити! – цокотячи зубами, озвався Стьоп.
– Гм. А ще вона запитувала вас щодо алібі…
– Укотре кажу вам: так! – простогнав Стьоп.
– І вона переконана, що ви і є Сніговик?
– Грець її знає, що вона думає! Вона просто схибнута, маніячка!
– Може, – припустив Харрі, – вона діяла з якоюсь метою.
– Та яка тут може бути мета?! – Стьоп зиркнув на годинник.
Харрі знав, що сюди вже їде адвокат Крон і він напевне припинить будь-яку розмову. Харрі нахилився вперед:
– Нам відомо, що ви – батько Юнаса Беккера та близнючок Сильвії Оттерсен.
Стьоп смикнув головою.
Харрі зрозумів, що має випробувати удачу, і продовжив:
– Ідар Ветлесен був єдиний, хто про це знав. Адже це ви відправили його до Швейцарії та оплатили курси, де він вивчав хворобу Фара, чи не так? Хворобу, яка є й у вас. – Харрі зрозумів, що влучив прямо в ціль: Арве Стьоп намагався не виказати себе, але обличчя його смикнулося, зіниці розширилися. – Ветлесен, ймовірно, став дорікати вам відповідальністю, яку ви на нього поклали. Можливо, ви боялися, що він зламається. А може, він скористався із ситуації та натиснув на вас. Наприклад, вимагав більше грошей.
Арве, не вірячи власним очам, витріщився на Харрі, а потім повільно похитав головою.
– Як би там не було, Стьопе, ви надто багато втратили б, якби правда про ваше батьківство спливла назовні. Цього цілком досить, щоб у вас з’явився мотив для вбивства тих людей, які могли про це розповісти: матерів дітей та Ідара Ветлесена. Логічно?
– Я… – Стьоп замовк.
– Ви?…
– Я більше нічого не скажу. – Стьоп одвернувся, поклавши голову на руки. – Розмовляйте з Кроном.
– Чудово, – відповів Харрі.
Часу залишалася зовсім крихта. Останній, короткий удар. Але міцний.
– Я так їм і розповім.
Харрі чекав. Стьоп так само не рухався, але раптом підвів голову:
– Кому це «їм»?
– Журналістам, певна річ, – недбало кинув Харрі. – Вони ж нас нині допитуватимуть, хіба ні? Це ж справжня сенсація!
У погляді Стьопа щось блиснуло.
– Це ви про що? – запитав він, але з голосу вчувалося, що відповідь він і так знає.
– Відома людина гадала, що потішиться з юною дамою у себе на квартирі, але потім ролі змінилися, – сказав Харрі, розглядаючи картину за спиною Арві. На ній була зображена оголена жінка, яка балансувала на канаті. – Вона вмовила його надягнути маску поросяти під тим соусом, що це ніби сексуальна гра. Ось у такому вигляді його поліція і знайшла: у власній ванні, голого, ридав ридма.
– Ви не можете так вчинити! – вирвалося у Стьопа. – Це… Це порушує закон про збереження таємниці особистого життя!
– Ну, – відповів Харрі, – якщо це щось і порушує, то швидше за все ваш блискучий імідж, Стьопе. Аж ніяк не закон, навіть навпаки, допомагає закону.
– Навпаки? – майже закричав Стьоп. Зуби в нього вже перестали цокотіти, обличчя прибрало нормального кольору.
Харрі кашлянув:
– Мій єдиний капітал та засіб виробництва – моя особиста незалежність. – Харрі зачекав трохи, аби Стьоп устиг впізнати свої власні слова. – А оскільки я поліцейський, це, окрім іншого, означає, що я маю постійно тримати громадськість в курсі будь-якої інформації, розголошення якої не завадить розслідуванню.
– Ви не можете так вчинити… – видушив із себе Стьоп.
– Можу і вчиню, – відповів Харрі.
– Але це… розчавить мене!
– Ну, мені здається, «Ліберал» щотижня розчавлює когось на своїй першій шпальті.
Стьоп, наче риба на піску, відкривав та закривав рот.
– Звісно, – продовжив Харрі, – навіть у людини цілком незалежної бувають компроміси.
Стьоп подивився на Харрі загнаним поглядом.
– Я вважаю, ви розумієте, – сказав Харрі і зробив паузу, наче підшукуючи потрібні слова, – це мій обов’язок – використати ситуацію в інтересах слідства.
Стьоп знехотя кивнув.
– Почнемо з Бірти Беккер, – сказав Харрі. – Як ви познайомилися?