Матіас поглянув униз і зрозумів, що він зачепив ненароком склянку з водою. Велика мокра пляма розповзлася по штанях, і він відчув, як холод підіймається від живота все вище, до самої голови.
Він зателефонував Лайлі Осен і повідомив їй про результат. Медичний. Вона, не приховуючи полегшення, подякувала йому і повісила слухавку. Матіас довго дивився на телефон. Боже, як він її ненавидів! Усю ніч він пролежав без сну на вузькому ліжку у кімнатці, яку винаймав з часів отримання диплома. Матіас спробував сісти за книгу, але букви скакали перед очима. Спробував мастурбувати: зазвичай це так вимотувало фізично, що він миттєво засинав, але тієї ночі так і не зміг зосередитися. Він загнав голку глибоко у великий палець ноги, що побілів, з метою переконатися, що ще може відчувати хоч щось. Врешті-решт він згорнувся калачиком під ковдрою і плакав, поки світанок не перефарбував ніч у сірий ранок.
Матіас приймав людей із звичними скаргами з боку неврології. Одним із його пацієнтів був поліцейський з Бергенського управління. Після обстеження цей середнього віку здоровань стояв і вже одягався. Запах немитого тіла та перегару був просто нестерпний.
– Ну? – гаркнув він на Матіаса, наче той був одним із його підлеглих.
– Початкова стадія невропатії, – відповів Матіас. – Нервові закінчення стоп не в порядку, тому знижена чутливість.
– Отже, ось чому я став дибати, як останній алкаш?
– А може, ви алкаш, Рафто?
Поліцейський перестав возитися з ґудзиками на сорочці, і краска стала підійматися по шиї, як ртуть у термометрі.
– Ти що таке верзеш, молокососе?
– Зловживання алкоголем є основною причиною виникнення поліневропатії. Якщо продовжуватимете у такому ж дусі – ризикуєте заробити серйозні ушкодження головного мозку. Ви чули, хто такий Корсаков, Рафто? Ні? Сподіватимемося, що ніколи не дізнаєтеся. Адже тепер його ім’я згадують здебільшого у зв’язку з украй болісним синдромом, який назвали на його честь. Я не знаю, що ви відповідаєте собі, коли дивитеся у дзеркало та запитуєте, чи не алкоголік ви. Але точно знаю, що наступного разу ви поставите інше запитання: коли я хочу померти – зараз чи трохи пізніше?
Герт Рафто не відводив очей від шмаркача в білому халаті. Потім голосно вилаявся і вийшов, гримнувши дверима.
За чотири тижні він зателефонував Матіасу й попрохав, щоб той приїхав його оглянути.
– Приходьте до клініки завтра вранці, – відповів Матіас.
– Я не можу. Справа термінова.
– Зателефонуйте до «швидкої».
– Послухай, Лунн-Хельгесене. Я три дні провалявся в ліжку, не в змозі поворухнутися. Ти єдиний, хто сказав мені в очі, що я алкаш. Так, я алкаш. Але я не хочу помирати. Не зараз.
Квартира Герта Рафто смерділа сміттям, порожніми пивними пляшками та ним самим, але не рештками їжі: їжі вдома не було ніякої.
– Це розчин вітаміну бе-прім, – сказав Матіас, тримаючи шприц на просвіт. – Він поставить вас на ноги.
– Дякую, – відповів Герт Рафто.
За п’ять хвилин він заснув.
Матіас пройшовся квартирою. На столі стояла фотографія Рафто, який обіймав за плечі чорняву дівчинку. Над столом на стіні висіли знімки, мабуть, фотографії з місць убивств. Багато фотографій. Матіас зняв два знімки, сів і роздивився всі деталі. Боже, які партачі ці вбивці! Тіла з колотими та різаними ранами виглядали відверто неестетично. Він відчинив шафу у пошуках інших фотографій, знайшов рапорти, звіти, записи, якісь докази: дамські годинники, каблучки, брошки. І газетні вирізки. Він їх прочитав. Скрізь зустрічалося ім’я Герта Рафто, часто з цитатами з прес-конференцій, на яких він розповідав, які злочинці тупі та як він їх розкусив. Адже це він, звісно, розплутав ці злочини. Усі до єдиного.
За шість годин, коли Герт Рафто прокинувся, Матіас усе ще був у нього. Він сидів біля ліжка з паперами в руках.
– Скажи, – поцікавився Матіас, – як скоїти убивство і не попастися?
– Не скоювати його в моєму районі, – відповів Рафто й озирнувся у пошуках випивки. – Якщо слідчий хороший, у тебе нема жодних шансів.
– А якщо я хочу зробити це саме в тому районі, де працює метикуватий слідчий?
– Тоді заведи з ним дружбу, ской убивство, – порадив Герт Рафто. – А потім убий і слідчого.
– Чудово! – не приховав захоплення Матіас. – Я вважаю так само.
Протягом наступних двох тижнів Матіас часто бував у Рафто. Він приходив просто так, і вони довго розмовляли про хворобу, про життя та про смерть. А ще Герт Рафто розповідав про те, що любив найбільше в житті: про свою доньку Катрину, яка дивним чином платила йому взаємною прив’язаністю, і про маленький будиночок на острові Фінньой – єдине місце, де він міг побути сам на сам. Але найбільше розмовляли про справи, розкриті Гертом Рафто. Про тріумфи. Матіас підбадьорював його, переконував, що війну з алкоголізмом теж можна виграти, що він зможе отримати нові перемоги на поліцейському терені, якщо змусить себе триматися подалі від пляшки.