– Ну, «Slipknot» видали! – захлинався Олег. – А маски узагалі – шалені! Особливо той, з довгим тонким носом. Схожий на… на цього…
Харрі слухав краєм вуха, сподіваючись, що Ракель ось-ось з’явиться. Повітря у забігайлівці було густе та липке, воно накладалося на обличчя тонкою плівкою жиру. Харрі спробував відкинути підступну думку, але вона була вже тут як тут: а добре б оце хильнути…
– Це індіанська маска смерті, – пролунав жіночий голос позаду них. – І взагалі, «Slayer» був кращий за «Slipknot».
Харрі здивовано обернувся.
– Хлопці зі «Slipknot» вже надто пишаються, хіба ні? – продовжила вона. – Ідеї в них вторинні, а самі вони – шелихвости.
На ній було чорне, воблип блискуче пальто до п’ят, застебнуте до самого горла. З-під пальта було видно лише чорні черевики. Бліде обличчя, підведені очі.
– Ніколи б не повірив, – пробурмотів вражений Харрі, – що ти любиш таку музику!
Катрина Братт посміхнулася:
– Однак я дивлюся у корінь суперечностей.
У подальші пояснення вона вдаватися не стала, а тільки жестом замовила мінералку.
– «Slayer» – відстій, – спантеличено пробурмотів Олег.
Катрина обернулася до нього:
– А ти, мабуть, Олег.
– Так, – тихо відповів хлопець, підтягуючи свої камуфляжні штани. Увага з боку дорослої жінки йому й подобалася, і не подобалася. – А звідки вам знаїти?
– «Знаїти»? – продовжуючи посміхатися, перепитала Катрина. – Ти ж з Хольменколлена, ти маєш вимовляти «знати». Це Харрі навчив тебе говорити, як на східному узбережжі?
І в Олега кров прилинула до щік.
Катрина голосно засміялася й легко доторкнулася до його плеча:
– Вибач, просто я допитлива.
Хлопчик так густо почервонів, що білки очей заблищали на обличчі, як у негра.
– Я теж, – сказав Харрі, простягаючи Олегу кебаб. – І от мені цікаво, невже ти вже відшукала спільний малюнок, як я тебе просив, Катрино? Якщо вже в тебе вистачило часу сходити на концерт. Га?
Харрі подивився на неї так, що вона відразу зрозуміла: не слід було зачіпати хлопця.
– Щось таки й знайшла, – сказала Катрина, відкриваючи пляшку «Фаррису», – але ти зараз зайнятий, тому давай перенесемо розмову на завтра.
– Я не настільки зайнятий, – насупився Харрі й одразу забув про плівку жиру та задуху.
– Узагалі це конфіденційна інформація, а тут надто людно, – озирнулася Катрина. – Але напевне я можу прошепотіти тобі на вухо кілька ключових слів.
Вона нахилилася ближче, і крізь запах киплячої олії він вловив аромат парфумів, майже чоловічих, і її палке дихання:
– Просто біля входу стоїть чорний «фольксваген-пасат». За кермом жінка, яка давно намагається привернути твою увагу. Я так розумію, це мати Олега…
Харрі різко випростався й подивився у вікно. Ракель вивернула кермо і підвела на нього очі.
– Не замацай тут нічого, – буркнула Ракель, коли Олег з кебабом у руці скочив на заднє сидіння.
Харрі стояв біля опущеного скла. На ній були прості світло-блакитні джинси. Він їх добре знав. Знав, як вони пахнуть і як по них ковзає долоня або щока.
– Як концерт? – звернулася вона до Харрі.
– Запитай в Олега.
– А що за група? – Ракель подивилася на Олега в дзеркало заднього виду. – Мені видалося, що люд трохи дивно одягнений.
– Гарні пісні про кохання і все таке, – відповів Олег і швидко підморгнув Харрі, щойно мати відвернулася від дзеркала.
– Дякую, Харрі, – кивнула Ракель.
– Нема за що. Їдь акуратніше.
– А хто ця жінка?
– Колега. Новенька у нас.
– Справді? А враження таке, наче ви вже добре знайомі.
– Чому?
– Бо… – Вона осіклася. Потім повільно похитала головою і засміялася. Отой її низький грудний сміх йшов, здавалося, просто з серця. Упевнений та розгублений водночас. Сміх, через який Харрі колись і закохався. – Пробач, Харрі. На добраніч.
Скло поповзло вгору, чорний автомобіль зіслизнув з тротуару і поїхав.
Харрі неспішно рушив по Бругата. На кожному кроці тут були забігайлівки, кафе та бари, крізь відчинені двері лилася музика. Він хотів було випити кави в «Теддіс софтбарі», але потім вирішив, що думка невдала, і пройшов мимо.
– Кави? – здивовано перепитав хлопець за стійкою.
З музичного автомата лилася пісня Джонні Кеша, й Харрі підніс палець до губ.
– А що, є краща пропозиція? – почув Харрі власний голос, знайомий і незнайомий водночас.
– Атож! – відповів хлопець і відкинув масне волосся назад. – Свіжозвареної кави нема, тож як щодо свіженького пивка?
Джонні Кеш співав про Бога, хрещення та нові висоти.