Він криво посміхнувся. Дурна, невже вона думала, що може його обдурити…
Розділ 11
День четвертий. Маска смерті
Харрі просунув голову в двері. Катрина Братт сиділа за комп’ютером.
– Ну що? Є схожість?
– Дещо є, – відповіла Катрина. – У всіх жінок були блакитні очі, але в іншому зовнішність у них була абсолютно різна. Усі були заміжні, у всіх були діти.
– Я знаю, з чого почати, – сказав Харрі. – Бірта Беккер возила Юнаса до лікаря. Він сказав – поруч із королівськими коровами. Мабуть, неподалік від королівського парку на Бюгдьой. А ти казала, що близнючки після візиту до лікаря були в музеї «Кон-Тікі». Це теж на Бюгдьой. Філіп Беккер нічого не знає про лікаря, але, можливо, знає Ролф Оттерсен.
– Я зателефоную.
– І одразу – до мене.
У кабінеті Харрі ввімкнув автовідповідач, а сам узяв наручники, начепив один браслет собі на зап’ястя, а другий узявся накидати на ніжку стола. Ракель сказала, що на змагання з ковзанярського бігу, куди Харрі давно обіцяв піти, Олег вирішив взяти з собою товариша. Харрі відразу зрозумів, що це всього лише закамуфльована спроба нагадати йому про цю саму поїздку на випадок, якщо він про неї забув. Харрі зовсім не забув про розмову з Олегом, тому міг сприйняти це нагадування як прояв недовіри. Проте він не образився, більше того, йому навіть це сподобалося. Бо це багато чого казало про Ракель як про матір. Адже вона жодного разу не назвала його на ім’я.
Катрина ввійшла без стуку.
– Жорстко, – кивнула вона на ніжку стола, до якої прикував себе Харрі. – Але мені подобається.
– Швидкісне накидання наручників, – посміхнувся він. – Один із фокусів, який я вивіз зі Штатів.
– Тобі треба спробувати нові швидкісні наручники фірми «Хайєтс». Не доведеться слідкувати за тим, праворуч ти накидаєш чи ліворуч: браслет замкнеться у будь-якому разі. А потім можна буде підвищити планку та спробувати накидати з двох рук, так що шанси кожної спроби подвояться.
– Гм. – Харрі відстебнув наручники. – Ну то що там?
– Ролф Оттерсен ні про який візит до лікаря на Бюгдьой не чув. Здивувався: вони ходять до клініки в Берумі. Я можу поговорити з кимось із близнючок, можливо, вони згадають щось про лікаря, до якого ходили. Або можемо обдзвонити всі клініки Бюгдьой та перевірити. Там їх усього чотири. Ось. – Вона поклала йому на стіл жовтий папірець.
– Їм заборонено розголошувати імена пацієнтів, – сказав він.
– Тоді після уроків переговорю з близнючками.
– Зачекай, – кинув Харрі, підняв слухавку й набрав перший номер.
Відповів гугнявий голос і одразу сказав назву клініки.
– Боргхільд на місці? – запитав Харрі.
Ніякої Боргхільд там не було.
По другому номеру такий само гугнявий автовідповідач дав зрозуміти, що з усіх питань треба звертатися у певний час, протягом усього двох годин, і сьогодні вони вже запізнилися.
По четвертому номеру голосок, який цвірінькав і майже сміявся, відповів те, на що Харрі й сподівався:
– Так. Це я.
– Доброго дня, це старший інспектор Харрі Холе, Поліцейське управління Осло.
– Дата народження?
– Народився я, пригадую, навесні, але не про мій день народження мова. Швидше про вбивство. Ви, ймовірно, вже читали сьогоднішні газети. Мене цікавить, чи приходила до вас Сильвія Оттерсен протягом останнього тижня.
На тому кінці дроту стало тихо.
– Секундочку, – відповіла вона.
Харрі почув, як вона підвелася і, знову взявши слухавку, відповіла:
– Шкода, пане Холе. Відомості про пацієнтів не підлягають розголошенню. І я гадаю, поліції це відомо.
– Нам це відомо. Але, якщо не помиляюсь, пацієнтами є її доньки, а не сама Сильвія.
– Все одно. Інформація, яку ви запитуєте, опосередковано може розкрити ім’я пацієнта нашої клініки.
– Йдеться про вбивство, нагадую.
– А я нагадаю вам, що поліція може приїхати до нас із ордером. Можливо, в нашій клініці надто ретельно підходять до збереження конфіденційної інформації про пацієнтів, але це – нормальна річ.
– Нормальна річ?
– Так. Це пояснюється специфікою клініки.
– Що за специфіка?
– Пластична хірургія. Подивіться наш сайт.
– Дякую, я гадаю, що вже досить дізнався.
– Як завгодно. – І вона поклала слухавку.
– Ну і? – спитала Катрина.
– Юнас та двійнята були в одного й того самого лікаря, – сказав Харрі, відкинувся на спинку крісла і заплющив очі. – А отже, ми натрапили на слід.