Харрі зателефонував Еспену Лепсвіку, щоб обмінятися інформацією, й дізнався, що того вечора, коли зникла Бірта, у її районі було помічено темний «седан». Час був пізній, ніхто його як слід не розгледів. Більше він там не з’являвся.
– Темний «седан», – кисло пробурмотів Харрі, – темного вечора.
– Так, – зітхнув у відповідь Лепсвік, – я розумію, що толку від цього мало.
Харрі вже засовував телефон до кишені, коли чиясь тінь заступила йому світло.
– Вибачте, я запізнився.
Він поглянув на життєрадісне усміхнене обличчя Матіаса Лунн-Хельгесена.
– А ви, Харрі, займаєтеся зимовими видами спорту? – запитав посланець Ракелі.
У цього Матіаса такий прямий погляд та щире обличчя, вирішив Харрі, наче він, коли говорить, сам до себе прислухається.
– Та не особливо. Трохи на ковзанах бігаю. А ви?
Матіас заперечно похитав головою:
– А я вирішив, коли мій життєвий шлях добіжить кінця і я стану таким немічним, що не захочу більше жити, то подамся на підйомнику на вершину он тієї гори. – Він показав пальцем кудись за спину Харрі, і той, не обертаючись, зрозумів, що він має на увазі. Трамплін у Хольменколлені – найкрасивіше місце в усьому Осло, але й найнебезпечніше. Його видно з будь-якої точки міста. – І стрибну. Але не на лижах – просто так.
– Драматичний фінал! – озвався Харрі.
– Сорок метрів вільного падіння, – посміхнувся Матіас. – Усього кілька секунд.
– Проте, наскільки я уявляю, це станеться не так швидко.
– З моїм рівнем анти-есцеел-сімдесят у крові – будь-якої миті, – просяяв Матіас.
– Анти-есцеел?…
– Ну так. Поки, звісно, антитіла в нормі, але погіршення може статися коли завгодно, і з цього приводу не варто тішитися.
– Гм. А я вважав, коли лікар думає про самогубство – це єресь.
– Лікар краще за всіх уявляє, на що чекати від хвороби. Я опираюся на стоїка Зенона, який розглядав самогубство як гідний вчинок у тому разі, коли хвороба робить смерть більш привабливою, ніж життя. За переказом, у віці дев’яноста років суглоби його пальців на ногах почали завдавати таких мук, що він пішов та повісився.
– То чому б не повіситися, аніж пертися на вершину трампліна?
– Та тому, що смерть має стати ніби одою життю, його прославлянням. До того ж мені, слід зізнатися, гріє душу слава, яка буде після цього. Тому що, боюся, моя дослідницька діяльність привернула мало уваги. – Добродушний сміх Матіаса було перервано звуком ковзанів, що різко загальмували. – До речі, вибачте за те, що я купив Олегові нові бігові ковзани. Ракель потім сказала мені, що ви збираєтеся йому подарувати їх на день народження.
– Нічого страшного.
– А знаєте, він хотів їх отримати саме від вас.
Харрі промовчав.
– Я вам заздрю, Харрі. Ви сидите тут, читаєте газету, розмовляєте по мобільному з іншими людьми, і Олегу досить просто того, що ви тут. А коли я підбадьорюю його, кричу і взагалі роблю все, що, як написано в книжках, має робити турботливий батько, його це тільки дратує. Ви знаєте, що він точить ковзани щодня, оскільки йому відомо, що у вас є така звичка? А поки Ракель не наполягла, щоб він залишав ковзани у коридорі, він тримав їх на сходах, бо ви якось казали, що ковзани треба зберігати в холоді. Ви – його рольова модель, Харрі.
Харрі занурився у роздуми. Але десь глибоко – хоча, ні, не так уже й глибоко – в душі йому було приємно все це чути. На сором Харрі, його навіть охопила блискавична тваринна заздрість та неприязнь до Матіаса, який намагався завоювати прихильність Олега.
Матіас крутив ґудзик пальта.
– Діти цього віку дивовижні: вони чітко уявляють собі, де їхнє коріння. Новий батько ніколи не зможе замінити справжнього.
– Справжній батько Олега живе в Росії.
– На папері – так. Але реальність, Харрі, – зовсім інша річ.
Олег, проїжджаючи мимо, помахав їм обом. Матіас відразу помахав у відповідь.
– Ви працювали разом з лікарем на ім’я Ідар Ветлесен? – змінив тему Харрі.
Матіас здивовано подивився на нього:
– З Ідаром? Так, у клініці «Марієнлюст». Господи, ви знаєте Ідара?
– Ні, я просто запустив його ім’я та знайшов його старий сайт, де були перелічені всі, хто колись там працював. Там було і ваше ім’я.
– З тих пір минуло вже багато років, але тоді, в «Марієнлюсті», ми чудово розважалися! Нас сповнювали надії. Клініку відкрили тоді, коли всі думали, що приватна охорона здоров’я просто створена для того, аби кувати великі гроші. А коли побачили, що це не так, швидко прикрили.
– Пустили з молотка?
– По-моєму, було використано слово «ліквідація». А ви – пацієнт Ідара?
– Ні, його ім’я спливло у нас у зв’язку з однією справою. Ви можете розповісти, що він був за фрукт?