– Добре, – зітхнув Харрі. – Ми підемо, але ви маєте бути в управлінні не пізніше як за годину. Якщо не хочете, щоб за вами з’явилися з сиренами та мегафонами. А вже ці звуки весь Бюгдьой почує.
Ветлесен кивнув, і Харрі навіть здалося, що той намагається за давньою звичкою обдарувати його широкою посмішкою.
Олег з грюкотом хряснув дверима, скинув взуття, наступаючи на задник другою ногою, і помчав сходами на другий поверх. Повсюдно розливався свіжий лимонний запах політури для меблів. Він увірвався до своєї кімнати, і трубочки «музики вітру», закріплені на стелі, відчайдушно задзвеніли, поки він зривав із себе джинси та натягував тренувальні штани. Вискочив знову та приготувався подолати сходи двома стрибками, коли зі спальні матері почувся її голос. Він увійшов туди і побачив Ракель на колінах перед ліжком, під яким вона шурувала довгою шваброю.
– Я думав, ти прибирала у вихідні.
– Атож, але не так ретельно, – відповіла мати, встала й провела рукою по чолу. – Ти куди?
– На «Грьоссбанен». Покатаємося на ковзанах. Карстен на мене чекає. До обіду повернуся.
Він відштовхнувся від порога кімнати і в шкарпетках проїхався по паркету, утримуючи центр ваги внизу, як його навчав Ерік В., місцевий ветеран ковзанярського спорту.
– Зачекай-но, хлопче. До речі, про ковзани…
Олег зупинився. Тільки не це, подумав він. Вона знайшла ковзани!
Ракель застигла в дверях і, схиливши голову набік, пильно подивилася на нього:
– Уроки зробив?
– Та сьогодні мало задали. Сяду після обіду.
Він побачив, що вона вагається, і додав:
– Ма, ти така шикарна у цій сукні.
Вона опустила очі на свою стару блакитну в білі квіточки сукню, і хоча очі залишалися суворими, у куточках рота причаїлася усмішка.
– Ти кажеш точнісінько як твій батечко.
– Он як? А я вважав, що він тільки російською балакав.
Він наче нічого такого й не сказав, але мати здригнулася, наче її вдарило струмом.
– То я піду? – І він затупцяв на місці.
– «Так, ви можете йти»? – Голос Катрини Братт пролунав у тренувальному залі підвального поверху Поліцейського управління. – Ти що, так і сказав Ідару Ветлесену? «Можете йти»?
Харрі поглянув на її обличчя, що схилилося над гімнастичною лавою, на якій він лежав. Світло ламп на стелі обволікало її голову сяйливим золотим німбом. Він важко зітхнув: у нього на грудях покоїлася штанга. Він збирався підняти дев’яносто п’ять кіло і саме зняв штангу зі штатива, коли до залу парадним кроком увійшла Катрина й зіпсувала йому все тренування.
– Довелося, – видушив Харрі й підтягнув штангу ближче до ключиць. – З ним був його адвокат, Юхан Крон.
– То й що?
– Ну, Крон почав з того, що ми застосовуємо до його клієнта недозволені методи тиску, що купівля-продаж сексу в Норвегії цілком законна річ і що наші намагання змусити шанованого хірурга порушити закон щодо лікарської таємниці теж можуть зацікавити пресу.
– Господи! – вигукнула Катрина, і її голос затремтів від люті. – Йдеться ж про вбивство!
Харрі ніколи ще не бачив її в такому стані, тому відповів найм’якшим тоном:
– Послухай, у нас не вийде напряму прив’язати вбивство двох жінок до діагнозу їхніх дітей. Тут може бути простий збіг. І Крону це чудово відомо. Так що я ніяк не міг затримати цього Ідара.
– Авжеж. Усе, що ти можеш, – лежати тут і нічого не робити!
Харрі відчув біль у ключицях і зрозумів, що Катрина, як не сумно, цілком права.
Вона затулила обличчя руками:
– Вибач… Я просто… Божевільний день видався.
– Ох, – простогнав Харрі з-під штанги, – допоможи будь ласка…
– Але з іншого боку… – Вона прибрала руки від обличчя. – Ми можемо зайти з іншого боку. З Бергена!
– Ні, – прохрипів Харрі, видихнувши рештки повітря, що залишалися в його легенях. – Берген не можна розглядати як самостійну версію. Ти б не могла…
Він подивився на неї знизу вгору.
Її темні очі наповнилися сльозами.
– Допоможи собі сам, – прошепотіла вона і посміхнулася. Це було так неочікувано: перед ним стояла наче зовсім інша жінка – з дивовижним світлом у погляді та абсолютно крижаним голосом. – Хоч здохни тут!
Він у відчаї почув, як її кроки віддаляються й завмирають десь за межами зали і як хрустять його кістки, й відразу червоні крапки затанцювали в нього перед очима. Він вилаявся, узявся за штангу міцніше й спробував її підняти. Вона не рухалася.
Катрина мала рацію – він міг тут запросто здохнути. Це єдине, що було в його владі. Смішно, але правда.