Він приловчився, нахилив штангу й почув, як оглушливо загриміли диски, впавши на підлогу. Сама штанга приземлилася з іншого боку лави. Він сів і безтямно втупився у гантелі, розкладені на стійках уздовж стін.
Харрі прийняв душ, перевдягнувся і сходами піднявся на шостий поверх. Плюхнувшись у крісло, відчув, як болять м’язи, – найсолодше відчуття, яке означало, що завтра він буде геть розбитий.
Він прослухав автовідповідач, де, окрім усього, було повідомлення й від Бйорна Гольма з проханням передзвонити.
Коли Гольм узяв слухавку, у ній пролунало нелюдське гарчання, що супроводжувалося ревом електрогітари.
– Що? – запитав Харрі.
– Дуайт Йоакам, – відповів Гольм і зробив музику тихіше. – Диявольськи сексуальний парубок, правда ж?
– Я маю на увазі, що сталося?
– Готові результати експертизи з листа Сніговика.
– Викладай.
– Нічого особливого щодо тексту – звичайний лазерний принтер.
Харрі мовчав, він знав, що у Бйорна щось є.
– А от папір, який він використовував, – непростий. Нікому з нашої лабораторії раніше такий не траплявся, тому, власне, нам і треба було трохи більше часу. Коротше, це васі – японський папір ручного виготовлення, щось на кшталт папірусу. Його зазвичай визначають за запахом, тому що при виготовленні використовують кору чагарнику міцумата. До того ж, наш папір – узагалі особливого типу, називається коно.
– Коно?
– Купити такий можна тільки в спеціальних магазинах, знаєш, є такі крамниці, де продаються пера старовинного зразка для письма по тисячі крон, спеціальне чорнило та шкіряні блокноти… Знаєш, може…
– Звідки? Не знаю я.
– От і я не знаю, – зізнався Гольм. – Але ми з’ясували, що в Осло є тільки один такий магазин, де продається папір коно. Називається «Ворсе», знаходиться на Гамле-Драмменсвейєн. Я поговорив з продавцем і з’ясував: тепер такі речі в них купують рідко, тому вони більше й не замовляють. Перестали люди розбиратися в якості та інших речах, – так він каже.
– Тобто…
– Тобто продавець навіть і пригадати не міг, коли востаннє продавав папір коно.
– Ага… І це, виходить, єдиний такий магазинчик?
– Так, – відповів Гольм. – Був ще один у Бергені, але вони давно відмовилися від подібного асортименту.
Гольм замовк в очікуванні наступного запитання. Дуайт Йоакам продовжував на весь голос ховати своє кохання. Харрі мовчав.
– Харрі?
– Я думаю.
– Та невже? – посміхнувся Гольм.
Це був улюблений його жарт, але Харрі навіть не розумів, що тут, власне, смішного. Та зараз було не до сміху. Харрі кахикнув:
– Щось мені здається, неспроста це: навряд чи вбивця не подумавши надішле слідчому, який працює над його справою, такий рідкісний папірець. Він же напевне знає, що ми все це перевіримо, тут навіть не треба надто багато детективів по ящику дивитися.
– Може, він не знав, що він рідкісний? – припустив Гольм. – Можливо, папір узагалі не він купував?
– Теж можливо. Але щось підказує мені, що Сніговик не з тих, хто припуститься такого дурного промаху.
– Але ж припустився.
– Ні, це не промах, це – задум. Він розраховував на те, що ми з’ясуємо, що це за папір.
– Щоб що?
– Ну, це класична схема. Нарцисичного штибу серійний убивця розігрує п’єсу з собою у головній ролі – у ролі непереможного, могутнього героя, який врешті-решт візьме гору.
– Над ким?
– Ну… – Тут Харрі вперше промовив це вголос. – Над тим, хто до нього подібний, так само небезпечний і такий самий Нарцис. Наді мною.
– Чому він обрав тебе?
– Не знаю. Може, він знає, що я єдиний в Норвегії поліцейський, який спіймав серійного вбивцю. Він вважає, що я кинув йому виклик. На це вказується і в листі, він там згадує й про Тувумбу. Не знаю, Гольме. А як називається магазинчик у Бергені?
– Флеск! – відрекомендувався старий з сильною бергенською вимовою: «л» він вистрілював коротко та гостро, протягнув «е-е-е», підвищив тон у самій середині, а «с» сильно приглушив. Петер Флеск, який так кумедно вимовляв власне прізвище, виявився пихкотливою, галасливою та відкритою людиною. Він охоче розповів, що займається антикваріатом змалку й спеціалізується саме на папері, перах, шкіряних бюварах та іншому письмовому приладді. Більшість його покупців були постійними його клієнтами, зазвичай похилого віку, як і він сам.
На запитання Харрі про писальний папір коно Флеск із жалем у голосі відповів, що його вже багато років нема в магазині.
– Це, звісно, було ще за царя Гороха, – сказав Харрі, – але, можливо, якщо вже ваші покупці поспіль постійні клієнти, ви пригадаєте, кому продавали коно?