– Ні, так не годиться, – заперечив Харрі.
Катрина відвела погляд від щоденника.
– Той слідчий, – продовжив Харрі, – дасть мені тільки ту інформацію, яка підтверджує його старі висновки. А з рапортами я пропоную ознайомитися тихо-спокійно у себе в Осло. Нині я хочу витратити час на те, щоб ближче познайомитися з Гертом Рафто. Скажи, чи збереглися десь його особисті речі?
Катрина похитала головою:
– Рідні передали його майно до Армії порятунку. До слова, речей було зовсім небагато: якісь меблі та одежа.
– А його квартира?
– Після розлучення він жив у квартирі в районі Саннвікен, але вона давно вже продана.
– І що, в родини не залишилося ніякої дачі, літнього будиночка, родового гнізда?
Катрина трохи помовчала і відповіла:
– У поліцейських рапортах значиться літній будиночок десь на острові Фінньой у Федьє. У таких випадках дачі переходять у спадок. Можливо, будиночок залишився. Я зателефоную дружині Рафто та з’ясую.
– Вважаю, вона не захоче розмовляти з представником поліції.
Катрина у відповідь тільки хитро підморгнула.
Біля стійки портьє Харрі взяв парасольку, але не встиг він дійти до Рибного ринку, як та вивернулася під поривами вітру, а коли Харрі, зігнувшись, добіг до будівлі Управління поліції Бергена, парасолька перетворилася на живописне ганчір’я.
Поки Харрі стояв унизу біля охоронців та чекав на комісара Кнута Мюллера-Нільсена, йому зателефонувала Катрина і сказала, що родина Рафто ще й досі володіє літнім будинком на острові Фінньой.
– Але дружина відтоді там жодного разу не була. Дочка, як вона вважає, теж.
– Поїдемо туди, – сказав Харрі. – Я звільнюся близько першої.
– О’кей, я дістану катер. Давай зустрінемося на Сакаріасбрюгген.
Кнут Мюллер-Нільсен виявився добродушним тюхтієм з широкою посмішкою та кулаками завбільшки з тенісну ракетку. Стоси паперів на столі були такі величезні, що, здавалося, його замело снігом. Він сидів, заклавши свої кулачиська за голову.
– Отже, Рафто, – сказав Мюллер-Нільсен, попередньо повідавши, що в Бергені дощ буває не так часто, як би хотілося мешканцям столиці.
– Схоже, поліцейські в Бергені мають звичку час від часу безслідно зникати. – Харрі ткнув пальцем у фотографію Рафто, яка була в нього серед решти документів.
– Чому це ви так вважаєте? – запитав Мюллер-Нільсен у Харрі, а той тим часом знайшов собі у незайнятому паперами кутку кабінету простий жорсткий стілець.
– Ще Б’ярне Мьоллер, – нагадав Харрі.
– Точно, – погодився Мюллер-Нільсен, але нерішучість у голосі його видала.
– Той, що зник на горі Фльойєн.
– Ну звісно! – Мюллер-Нільсен стукнув себе по чолу. – Трагічна історія. Він тут пробув так недовго, що я просто не встиг… Вважається, що він звів рахунки з життям, хіба не так?
– Так, – відповів Харрі, дивлячись у вікно та думаючи про шлях, який пройшов Б’ярне від ідеалізму до корупції. І все через добрі наміри. І через трагічні помилки, про які ніхто ніколи не дізнається. – Що ви можете сказати про Герта Рафто?
«Ну просто мій кармічний двійник», – думав Харрі, слухаючи, як Мюллер-Нільсен описує Рафто: таємна пристрасть до алкоголю, важкий характер, самотність, відсутність політкоректності, моральна нестійкість та добряче заплямована репутація.
– Але в нього, – додав Мюллер-Нільсен, – були помічені аналітичні здібності та інтуїція. І сильна воля. Наче ним рухало щось… Не знаю, яке слово підібрати… Залізний Рафто був прихильником рішучих заходів. Та і все, що з ним сталося, каже само за себе.
– А що сталося? – поцікавився Харрі, скосивши погляд на попільничку, що заховалася серед паперів.
– Рафто був схильний до насильства. І ми знаємо, що він був у квартирі Онні Хетланн у той проміжок часу, коли вона була вбита. А Хетланн, можливо, знала, хто вбив її подругу, Лайлу Осен. На довершення до всього він зник. Швидше за все, втопився. У будь-якому разі ми не бачимо приводу для додаткового розслідування.
– А він міг утекти за кордон?
Мюллер-Нільсен заперечно хитнув головою.
– Чому ні?
– Навіть якщо в нього і була така можливість, він не з тих людей, хто так чинить. Ось така проста відповідь.
– І ніхто з родичів або друзів так і не заявив, що він живий?
Мюллер-Нільсен знову похитав головою:
– Батьків його вже немає в живих. А щодо друзів, так у Рафто їх не було. З колишньою дружиною в нього склалися такі напружені стосунки, що вона взагалі не хотіла з ним знатися.
– А дочка?
– От із нею Рафто продовжував спілкуватися. Славна, хороша дівчина, особливо як подумаєш, через що їй довелося пройти…