Кабінетом прокотився розгублений гул.
– Я правша, – пролунав голос Еспена Лепсвіка, – а шнурки зав’язую саме так.
– Авжеж, напевне, ти маєш рацію, і це дурниця. Але це змусило мене… – Харрі помовчав, добираючи слово, і закінчив: – …насторожитися. І тоді виникло нове запитання. Чи дійсно це черевики Ідара Ветлесена? Черевики дешевої марки. Учора я був у матері Ветлесена і попросив показати його взуття; усе без винятку – дороге. До того ж мені відомо, що він, як і багато хто з нас, не зав’язував шнурки на вузол. Ось тому я і не впевнений, – ще раз ткнув указкою Харрі, – що Ідар Ветлесен сам зав’язав собі шнурки.
Хаген покосився на начальника управління: у того на чолі пролягла глибока зморшка.
– Звідси випливає наступне запитання, – продовжував Харрі. – А чи не взув на Ветлесена ці черевики хтось інший? Саме ту пару, яка була на злочинці в Солліхьогді. Мотив зрозумілий – змусити нас повірити, що Ветлесен – це і є Сніговик.
– Шнурки?! Дешеві черевики?! – вигукнув інспектор Лепсвік. – Є псих, який заманює дітей, він залишив на місці злочину сліди і знав обидві жертви, що жили в Осло. А те, що ти нам наплів, – лише домисли.
Харрі повернув до нього коротко стрижену голову:
– Не заперечую. Але зараз я підійду до вагомих фактів. Ідар Ветлесен наклав на себе руки за допомогою внутрішньовенної ін’єкції карнадріоксиду. Згідно з результатами розтину рівень карнадріоксиду в організмі надзвичайно високий, тобто Ветлесен мав собі вколоти як мінімум двадцять мілілітрів. Це збігається з результатами огляду шприца: той був майже повний. Карнадріоксид, як тепер нам усім відомо, викликає параліч, і навіть маленькі його дози смертельні, оскільки при потраплянні ліків до крові відразу відмовляють серце та органи дихання. За даними наших медичних експертів, смерть настає за три секунди після ін’єкції. Нестиковочка явна!
Харрі помахав у повітрі аркушем з позначками, тим самим, що Хаген у процесі візиту до шістсот шістнадцятого кабінету помітив на столі.
– Я перевірив на собі: узяв такого самого об’єму шприц із тонкою голкою, зазначив час і почав вводити до вени фізрозчин. За консистенцією він не відрізняється від карнадріоксиду: в обох рідинах дев’яносто п’ять відсотків води. Так от: незалежно від того, з якою силою натискаєш на поршень, увігнати до вени двадцять мілілітрів удається не менше ніж за вісім секунд – через маленький діаметр голки. Отже… – Холе помовчав, щоб невідворотний підсумок самостійно сформувався в головах його слухачів, а потім продовжив: – Ветлесен сконав би вже після першої третини своїх двадцяти мілілітрів. Коротше, він ніяк не міг зробити собі цю ін’єкцію. Йому допомогли.
Хаген ковтнув слину. День, схоже, був геть нікудишній: це що – вся робота псові під хвіст?
Коли нарада закінчилася, начальник Поліцейського управління повернувся до Хагена:
– Запроси Холе та його групу негайно до мене в кабінет. А на Лепсвіка та його людей надягни намордники. Жодне слово, яке тут буде мовлено, не має дістатися вух… громадськості. Зрозуміло?
Ще б не зрозуміло! За п’ять хвилин Хаген та члени команди Харрі сиділи у величезному непривітному кабінеті начальника.
Катрина Братт зайшла останньою і зачинила за собою двері. Харрі розвалився на стільці, і його витягнуті ноги опинилися майже під столом начальника.
– Буду стислим. – Начальник Поліцейського управління провів рукою по обличчю, наче хотів стерти те, що йому треба було вимовити: себто слідча група знову опинилася на самому початку розслідування. – Є у вас гарні новини, Холе? Щоб, так би мовити, підсолодити той гіркий факт, що ми під час вашої таємничої відсутності виклали пресі, начебто Сніговик у результаті нашої невпинної роботи виявився мертвим.
– Ну, ми можемо заявити, що Ідар Ветлесен знав щось, що йому не належало знати, і коли вбивця зрозумів, що ми вийшли на слід Ветлесена, то вирішив сплутати нам карти. У цьому розумінні Ветлесен справді загинув у результаті нашої невпинної роботи.
У начальника Поліцейського управління збуряковіли щоки.
– Я не це мав на увазі під «гарними новинами», Холе.
– Гарна новина те, що тепер уже час кричати «гаряче»! Якби це було не так, Сніговик не став би нам підставляти Ветлесена замість себе. Він хотів, щоб ми закрили справу й припинили розслідування. Коротше: ми підсмажили йому п’яти. А в таких випадках убивці на кшталт Сніговика починають припускатися помилок. До того ж він, імовірно, тепер не насмілиться продовжувати різанину.
Начальник Поліцейського управління замислено пожував губами:
– Ви дійшли такого висновку, Холе? Чи ділитеся з нами своїми сподіваннями?