Над приміщенням редакції газети «Ліберал», що розташовувалася на Акер-Брюгге, на останньому поверсі будівлі знаходилися найдорожчі столичні квадратні метри – з видом на Осло-фіорд, замок Акерсхус та Несоддтанген. Вони належали головному редактору та власнику «Ліберала» Арве Стьопу, або просто Арве, як було написано на дверях, що перед ними топтався Харрі. Сходовий майданчик був оздоблений у виключно функціональному та мінімалістичному стилі, але от по боках дверей стояли дві розмальовані вручну вази. І Харрі замислився: а що коли поцупити одну з них?
Він ще раз подзвонив у двері і тут почув голоси, які долинали з квартири. Один – високий, щебетливий, другий – низький, спокійний. Двері прочинилися, з них зі сміхом випурхнула жіночка в хутряній шапочці – Харрі чомусь подумав, що хутро, мабуть, штучне, – з-під якої спадало довге світле волосся.
– Добридень, – недбало кинула вона, потім упізнала його і повторила вже з більшим ентузіазмом: – О! Добридень!
– Привіт, – озвався Харрі.
– Як ся маєш? – запитала вона, і Харрі зрозумів, що вона не забула їхньої останньої розмови. Отієї, коли він наостанок жбурнув мобілку об стіну готелю «Леон».
– То ви знайомі з Удою?
Арве Стьоп стояв у передпокої, схрестивши руки на грудях. Він був босий, у футболці з майже непомітною вишивкою «Луї Вітон» та лляних зелених штанях, які на іншому чоловікові здавалися б жіночими. Але Арве Стьоп був майже такий високий і широкоплечий, як і сам Харрі. А такому обличчю, як у нього, позаздрив би будь-який американський кандидат у президенти: рішуче підборіддя, по-хлопчачому швидкий погляд синіх очей, оточених усміхненими зморшками, і густе сиве волосся.
– Зустрічалися, – сказав Харрі. – Я брав якось участь у їхньому ток-шоу.
– Ну, я побігла.
Уда послала їм обом поцілунок рукою, і її підбори застукотіли сходами з такою швидкістю, наче вона поспішала врятувати чиєсь життя.
– Ми теж домовлялися про участь у цьому бісовому ток-шоу, – зазначив Стьоп, потискаючи Харрі руку. – Мій ексгібіціонізм, боюся, виріс уже до непристойних розмірів. Я навіть не запитав її про тему ток-шоу, просто погодився, і квит. Уда тільки за цим і приходила. Тож ви там були, то знаєте, як вони працюють.
– Мені вони просто телефонують, – повідомив Харрі, все ще відчуваючи тепло руки Арве Стьопа на своїй долоні.
– По телефону ви здаєтеся надто серйозним, Холе. Так чим вам може стати у нагоді бувалий журналіст?
– Йдеться про вашого лікаря та партнера по керлінгу Ідара Ветлесена.
– Ах, Ветлесен! Звісно. Проходьте, будь ласка.
Харрі роззувся і пішов за Стьопом коридором до вітальні, яка знаходилася на дві сходинки нижче за решту квартири. Одного погляду було досить, щоб зрозуміти, звідки Ідар Ветлесен брав натхнення при створенні дизайну своєї приймальні. Місяць за вікном відбивався у фіорді.
– Отже, ви тепер займаєтеся розслідуванням апріорі? – запитав Стьоп, сідаючи на стілець вишукано простої форми.
– Себто? – промовив Харрі, всідаючись на диван.
– Ви обмірковуєте те, що сталося, та розкручуєте слідство у зворотному напрямку, щоб виявити точну послідовність подій.
– Хіба «апріорі» означає саме це?
– Та дідько його знає! Мені просто подобається, як звучать латинські слова.
– Гм. А що ви думаєте про наші висновки? Ви вірите, що Ветлесен убивця?
– Я? – посміхнувся Стьоп. – Я взагалі ні в що не вірю. Така у мене професія. Щойно отримаю якусь інформацію чи докази, тут же намагаюся знайти контраргументи. Це і є лібералізм.
– А в цьому конкретному випадку?
– Мені не здається, що у Ветлесена був якийсь раціональний мотив. І ненормальним у загальновживаному розумінні слова він не був.
– Отже, ви не вірите?
– Протестувати проти того, що Земля кругла, – зовсім не те саме, що вірити, буцімто вона пласка. Не хочете випити? Або, може, кави?
– Кави, дякую.
– Я вас обдурив, – посміхнувся Стьоп, – у мене тільки вода та вино. Хоча є ще сидр. Абедингський. І ви його спробуєте – хочете чи ні. – І він зник на кухні, а Харрі підвівся та озирнувся навкруги.