– Чудова у вас квартира, Стьопе.
– Насправді це три квартири. Одна належала відомому гонщику. Він повісився з нудьги саме над тим місцем, де ви зараз сидите. Друга – де зараз стою я – належала біржовому маклеру, але його ув’язнили за інсайдерські справи. Він сів, продав мені квартиру, а гроші віддав якомусь проповіднику. Між іншим, це теж свого роду інсайдерська угода, якщо ви розумієте, про що я кажу. Я чув, тепер він зовсім щасливий.
Стьоп повернувся до кімнати з двома келихами світло-жовтої рідини. Він простягнув один Харрі.
– Третю квартиру купив якийсь водопровідник, мабуть, вирішивши, що Акер-Брюгге саме для того і збудували, щоб він тут жив. Може, колись побував тут з класом на екскурсії, я так вважаю. Після десяти років непосильної праці – ймовірно, й халтурив, і дер утридорога – та найжорсткішої економії він таки купив цю квартиру. Але коштувала вона стільки, що на вантажників у нього грошей не залишилося, так що речі він перевозив самотужки за допомогою двох-трьох приятелів. А в нього був чотирьохсоткілограмовий сейф, не інакше як для зберігання лівих заробітків. Ну і коли вони несли його вже останніми сходинками, сейф упав, до того ж – на водопровідника. Перелом хребта – сіромаху паралізувало. Тепер живе в будинку інвалідів та задовольняється видом на Балтійське море. – Стьоп став біля вікна і, задумливо потягуючи сидр, став дивитися на фіорд. – Це, звісно, не відкритий океан, але вид таки пристойний.
– Гм. Повернімося до ваших розмірковувань про Ідара Ветлесена.
Стьоп відвернувся од вікна і з робленим подивом перепитав:
– «Розмірковувань»? Це з біса сильне слівце! Він був моїм лікарем. Іноді ми разом грали в керлінг. У компанії з іншими. А в керлінг-клубі усі займаються тільки одним: возяться з камінням та натирають лід спеціальною щіткою. – Стьоп розвів руками. – Атож, я знаю, що він мертвий, але це так.
Харрі не торкнувся сидру й відсунув келих.
– Про що ви з ним розмовляли?
– Про мій організм. Він же був моїм лікарем, чорт забирай!
– І ви, напевне, хотіли внести до вашого організму якісь покращення?
Арве Стьоп щиро всміхнувся:
– От саме в цьому я ніколи не відчував ніякої потреби. Я знаю, що Ідар займався усілякими пластичними штучками: відсмоктував жир і таке інше. Сам я надаю перевагу хорошій профілактиці перед будь-яким косметичним ремонтом. Я займаюся спортом, старший інспекторе. Вам що, сидр не сподобався?
– У ньому є алкоголь, – відповів Харрі.
– Справді? – Стьоп уважно поглянув на свій келих. – Ніколи б не подумав.
– Тож про які частини вашого організму ви розмовляли з Ветлесеном?
– Про лікоть. Я займався тенісом і нажив звичну травму. Під час гри у керлінг лікоть мене непокоїв, а цей ідіот прописав мені знеболювальні таблетки, буцімто вони допомагають і під час запалення теж. Тому я щоразу перевантажував мускулатуру. У принципі мені, звісно, не варто було зачіпати тему про те, як лікарі підсаджують нас на медикаменти, що викликають залежність, адже ми розмовляємо про лікаря, який нині відійшов у кращий світ. Але ж не можна як тільки що – прописувати знеболювальне! Біль сам по собі – хороша штука, за нього треба подякувати природі. Завдяки йому ми і виживаємо.
– Ви так вважаєте?
Стьоп постукав пальцем по склу, такому товстому, що з вулиці не долинало ані звуку.
– Ні, що не кажіть, а вид на океан – зовсім інша річ, еге ж, Холе?
– У мене взагалі ніякого виду нема.
– Співчуваю. Однак тут огляд міста вражає!
– До речі, про огляд. Телефонна компанія надала нам огляд усіх розмов Ветлесена, які він вів останніми днями. Про що ви з ним розмовляли за день до того, як його вбили?
Стьоп, не зводячи з нього питального погляду, закинув голову й осушив келих із сидром. Потім спокійно й глибоко зітхнув:
– Я вже навіть забув, що ми з ним взагалі розмовляли. Але, гадаю, йшлося про мій лікоть.
Харрі згадалося, як Валянок колись сказав, що гравець у покер, котрий всю стратегію будує на інтуїції та спробі розкрити блеф супротивника, – потенційний лузер. Звісно, будь-кого з нас, коли ми брешемо, може видати голос або, припустімо, жести. Але розкрити блеф досвідченого гравця неможливо без довгого та скрупульозного вивчення усіх його повадок, – так сказав Валянок. І Харрі був схильний з ним погодитися. І таки відчув, що Стьоп бреше.
– Де ви були між четвертою та восьмою годинами в день смерті Ветлесена?
– Ох ти Господи! – Стьоп підвів брову. – Невже у цій справі є щось, про що я та мої читачі неодмінно мають знати? – Стьоп помовчав, але несподівано його обличчя осяялося хлоп’ячою усмішкою. – Зачекайте… Ви натякаєте, що я маю якийсь стосунок до смерті Ідара? Якщо я відповім на ваше запитання, я визнаю, що маю потребу в алібі, а отже, рильце у мене в пушку!