– Я так розумію, вам треба зібратися з думками, – зауважив старший інспектор і дістав власний «Кемел».
Ерік дивився, як той дістав з пачки цигарку, прикурив, простягнув запалену запальничку.
– Дякую, – видушив Ерік і затягнувся так глибоко, що тютюн аж затріщав.
Дим наповнив легені, нікотин проник у кров, і Еріка помалу попустило. Він і раніше вважав, що поліцейські так чи інакше знайдуть ниточку, яка веде від Бірти до нього, і прийдуть ставити свої запитання, і вигадував, як приховати це від Камілли. А тепер усе було не так. Адже – до нього це дійшло тільки зараз – поліція напевне хоче перевірити, чи нема за цими двома зникненнями чогось більшого, ніж просто збіг.
– Чоловік Бірти, Філіп Беккер, знайшов її записну книжку, де була зашифрована якась інформація. Розшифрувати її було неважко, – сказав поліцейський. – Там були номери телефонів, дати та невеликі замітки. Усе це не залишало ніяких сумнівів у тому, що Бірта зустрічалася з іншими чоловіками.
– Чоловіками? – вирвалося в Еріка.
– Якщо вас це втішить, можу сказати, що, за підрахунками Беккера, з вами вона зустрічалася частіше, ніж з іншими. До того ж, як я зрозумів, щоразу за новою адресою, так?
Ерік нічого не відповів. Йому здалося, що він сидить у човні й дивиться на величезний вал, який мчить на нього зі страхітливою швидкістю.
– Тоді Беккер знайшов вашу адресу, узяв іграшковий пістолет свого сина – точну копію «Глока-21» – і вирушив до Твейти чекати, коли ви повернетеся додому. Каже, що просто хотів побачити страх у ваших очах. Він думав погрозами вас змусити розповісти все, що ви знаєте, а потім розповісти про це нам. Беккер скрадався за автомобілем, що заїжджав до гаража, але виявилося, що це приїхала ваша дружина.
– А він… він…
– Розповів їй про все, так.
Ерік підвівся з ящика і відійшов до вікна. Вид з квартири відкривався на парк Торсхов та освітлений блідим ранковим сонцем Осло-фіорд. Йому не подобалися квартири, які виходили на старі парки: там завжди були сходи. Що краще вид, то більше сходинок, дорожча квартира, а отже, дорожчі та важчі речі, вища компенсація за заподіяну шкоду та більш імовірні лікарняні вантажників. Але таке життя: коли йдеш на ризик, пропонуючи найшвидше обслуговування за найнижчими цінами, перемагаєш у конкуренції, однак при цьому брати доводиться найгірші замовлення. З часом усі ризики окуповуються. Ерік глибоко дихав і слухав, як поліцейський човгає по паркету. Він відчував, що цього слідчого не вимотаєш якоюсь хитромудрою стратегією ухилення, що це така скарга про збиток, яку просто так до смітника не викинеш. Що Бірта Олсен – нині Беккер – перша клієнтка, з втратою якої він мусить примиритися.
– І він розповів, що в нього протягом десяти років був зв’язок із Біртою Беккер, – неквапливо казав Харрі, – і про те, що, коли вони вперше зустрілися та переспали, вона була вагітна своїм чоловіком.
– Можна бути вагітною хлопчиком або дівчинкою, але аж ніяк не чоловіком, – виправила Ракель і поправила подушку, щоб його краще було видно.
– Гм, – Харрі трохи піднявся, перегнувся через неї й дотягнувся до сигаретної пачки, що лежала на тумбочці. – Можна і чоловіком, але не частіше, як вісім випадків з десяти.
– Що? – не зрозуміла Ракель.
– По радіо сказали, що у Скандинавії справжній батько у п’ятнадцяти-двадцяти відсотків дітей – зовсім не той, кого вони за такого вважають. – Він витрусив з пачки сигарету і покрутив нею в променях вечірнього сонця, що пробивалося крізь жалюзі. – Одну на двох?
Ракель кивнула. Вона не палила, але ще коли вони були разом, у них з’явилася спільна звичка – викурити після любощів сигарету на двох. Уперше Ракель попрохала поділитися з нею, бо, як вона сказала, їй хотілося відчути те саме, що й він, отримати отруту та допінг і таким чином стати до нього якомога ближче. А він подумав про всіх тих наркоманок, які вперше широнулися саме через цю дурнувату примху. Тоді він відмовився. Але потім Ракель його переконала. Якщо секс виходив повільним та тривалим, то сигарета його ніби продовжувала. А в інших випадках здавалося, ніби вони курять люльку миру після сутички.
– Але в Еріка Лоссіуса є алібі на весь вечір того дня, коли зникла Бірта, – сказав Харрі. – Парубоцький вечір у Твейті. Початок о шостій, гулянка до самого ранку. Десь із десятеро свідків, більшість, звісно, як дим, але все одно до шостої ранку ніхто не вирубався.
– А чому ви тримаєте в таємниці, що Сніговика ще не спіймали?
– Поки він вважає, що ми буцімто знаємо, хто вбивця, він, сподіваюся, сидітиме тихо і на нові вбивства не зважиться. А ми спокійнісінько, без поспіху, вестимемо розробку…