– Арве! – Зазвичай наприкінці програми Боссе починав називати співрозмовників на ім’я. – Є серед ваших знайомих люди із спадковими захворюваннями? Божевільні, наприклад?
– Ні, – посміхнувся Стьоп. – Якщо тільки не вважати за божевілля прагнення абсолютної свободи.
Боссе вже завершував. Тепер йому залишалося пробігтися по решті гостей та назвати пісеньку. Кілька завершальних слів від психолога, і ось він повернувся до старшого інспектора:
– Тепер, коли ви схопили Сніговика, напевне, й у вас, Харрі, з’явиться кілька вільних днів, щоб пограти?
– Ні, – відповів Харрі. Він майже сповз зі стільця, так що його довгі ноги мало не впиралися у поп-зірку. – Сніговика не схопили.
Боссе підняв брову, з подивом очікуючи на продовження. Уда сподівалася, що воно буде цікавішим, ніж обіцяв початок.
– Я ніколи не казав, що Ідар Ветлесен – це і є Сніговик. Навпаки, все вказує на те, що Сніговик досі на волі.
Боссе видав спеціально відрепетируваний смішок, який використовував, щоб підтримати гостя в безуспішному намаганні пожартувати, і з кривою посмішкою промовив:
– Гадаю, це ви кажете, щоб моїй дружині сьогодні наснилися більш цікаві сни.
– Зовсім ні, – сказав Харрі.
Уда подивилася на годинник і побачила, що помічниця режисера стоїть за камерою та підскакує, тримаючи долоню ребром біля горла, – показує Боссе, що час вийшов і треба встигнути дати перший куплет пісні, щоб приспів припав на титри. Але Боссе знав, що важливіше. Він знав, що ця розмова важливіша за усі пісеньки світу. Тому він проігнорував гітарний вступ і весь подався вперед на своєму кріслі, щоб привернути глядачів до того, що відбувається на їхніх очах. Ось він – куш. Сенсаційна заява офіційної особи. Тут, у його, в їхній програмі! Його голос майже затремтів від жаги:
– Тобто ви хочете сказати, Холе, що поліцейські нам брехали? Що Сніговик усе ще на волі і вбивства не скінчилися?
– Ні, – відповів Харрі, – ми не брехали. У справі просто з’явилися нові дані.
Боссе повернувся на кріслі, режисер скомандував операторові: «Наїзд!», і от обличчя Боссе – на весь екран, погляд спрямований на глядачів.
– Гадаю, про ці нові дані ми незабаром почуємо у випуску вечірніх новин. Дивіться «Боссе» наступної п’ятниці! Дякую за увагу!
Уда заплющила очі. Пісенька дійшла до приспіву.
– Господи Боже мій, – почула вона придушений шепіт продюсера. – Хай тобі грець!
Самій Уді хотілося лише одного – завити. Від радості. Отут, думала вона, і є той самий полюс. Ми не просто там, де щось відбувається. Ми самі і є те, що відбувається. Ми – його частина!
Розділ 22
День вісімнадцятий. Збіг
Гуннар Хаген стояв біля дверей ресторану «Шрьодер» і озирався. Від моменту останніх титрів «Боссе» минуло тридцять хвилин та три телефонні розмови. Він не знайшов Харрі ані вдома, ані в Будинку мистецтв, ані на роботі. І тоді Бйорн Гольм порадив йому зазирнути до ресторану «Шрьодер», де в Харрі був прихисток. Контраст між молодими, вродливими, без п’яти хвилин знаменитими відвідувачами Будинку мистецтв та затятими мочимордами «Шрьодера» вражав. У кутку біля вікна у повній самотності сидів за столом Харрі. Із півлітровим келихом.
Хаген рушив до столу:
– Я намагався тобі додзвонитися. Ти що, мобільний вимкнув?
Старший інспектор поглянув на нього без будь-якого виразу:
– Та телефонували тут усякі… Купа журналістів, виявляється, тільки і мріє зі мною потеревенити.
– На каналі мені сказали, що редакція програми «Боссе» зазвичай разом із гостями відвідує після ефіру Будинок мистецтв.
– На мене чигали журналісти, отож я просто втік. То в чому справа, шефе?
Хаген всівся на стілець і дивився, як Харрі піднімає до губ келих і золотава рідина тече йому до рота.
– Я розмовляв із начальником управління, – сказав Хаген. – Це вже серйозно, Харрі. Заявити, що Сніговик досі на волі, – значить, порушити наказ про нерозголошення інформації.
– Це точно, – озвався Харрі і зробив іще ковток.
– «Точно»? І більше тобі нема чого сказати? Заради усього святого, Харрі, якого дідька ти це зробив?
– Громадськість має право знати, – посміхнувся Харрі. – Наша демократія, шефе, побудована на гласності.
Хаген грюкнув кулаком по столу, аж люди за сусідніми столиками подивилися на нього схвально, а офіціантка, яка проходила повз них із тацею півлітрових келихів, – тривожно.
– Харрі, закінчуй в оці ігри грати! Ми офіційно заявили, що справу закрито. Ти в дуже поганому світлі виставляєш владу, ти хоч це розумієш?