На заклик начальника з’явився чотирнадцятирічний підліток із жвавим, розумним обличчям. Він став перед нами, із захопленням споглядаючи на знаменитого сищика.
— Дайте мені «Путівник по готелях», — попросив Голмс. — Дякую вам. Дивись, Картрайте, ось це — назви двадцяти трьох готелів біля Черінг-кросу. Бачиш?
— Так, сер.
— Ти обійдеш їх усі по черзі.
— Слухаюсь, сер.
— І для початку будеш давати швейцарам по шилінгу. Ось тобі двадцять три шилінги.
— Слухаюсь, сер.
— Ти скажеш, що тобі потрібно подивитися сміття, викинуте вчора з кошиків. Поясниш це так: одну дуже важливу телеграму доправили помилково не на ту адресу, і тобі наказали її розшукати. Тямиш?
— Так, сер.
— Але насправді ти будеш шукати сторінку газети «Таймс», порізану в кількох місцях ножицями. Ось номер «Таймс», а сторінка потрібна ось ця. Ти зможеш відрізнити її від інших?
— Звісно, сер.
— Швейцари будуть, певна річ, відсилати тебе до коридорних, ти й їм даси по шилінгу. Ось тобі ще двадцять три шилінги. У двадцяти випадках з двадцяти трьох, імовірно, виявиться, що сміття з кошиків викинули або спалили. Але в трьох інших готелях тобі покажуть купу паперів, серед яких ти і шукатимеш цю сторінку. Шансів на успіх дуже мало. Про всяк випадок даю тобі ще десять шилінгів. До вечора телеграфуй мені, на Бейкер-стрит, як у тебе справи... А тепер, Ватсоне, нам із вами залишилося тільки дізнатися телеграфом про кебмена номер дві тисячі сімсот чотири, після чого зазирнемо в якусь картинну галерею на Бонд-стрит і провештаємося там аж до сніданку.
Розділ V. Три обірвані нитки
Шерлок Голмс мав дивовижну здатність уникати балачок про справи. Він увесь занурився в споглядання полотен сучасних бельгійських художників і за дві години, мабуть, жодного разу не згадав про дивну історію, в яку обставини втягнули й нас. Всю дорогу від картинної галереї до готелю «Нортумберленд» він теревенив тільки про живопис, незважаючи на те, що поняття його в цій царині вирізнялися крайньою примітивністю.
— Сер Генрі Баскервіль чекає вас нагорі, — сказав нам черговий по вестибюлі. — Він просив одразу ж провести гостей до нього.
— Ви не дозволите мені переглянути списки ваших клієнтів? — спитав Голмс.
— Прошу, сер.
Після прізвища «Баскервіль» в книзі були ще два записи: «Теофіліус Джонсон із сім’єю, з Ньюкасла» і «пані Олдмор із покоївкою, з Елтона».
— Чи не той це Джонсон, котрого я колись знав? — спитав Шерлок чергового. — Він адвокат, сивий і трохи накульгує?
— Ні, сер, пан Джонсон — власник вугільних копалень, ще не старий джентльмен, ваших років.
— Ви впевнені, що він не адвокат?
— Упевнений, сер. Пан Джонсон наш частий гість, ми його знаємо не перший рік.
— Справді? Ну, не буду сперечатися. Пані Олдмор... Десь я чув це прізвище. Даруйте за цікавість, але іноді буває так, що шукаєш одного знайомого, а знаходиш іншого.
— Пані Олдмор жінка слабкого здоров’я, сер. Її чоловік був колись мером Ґлостера. Вона зупиняється тільки у нас, коли приїжджає в місто.
— Красно дякую. Ймовірно, я сплутав її з іншою леді... Ці запитання допомогли нам встановити один дуже важливий факт, Ватсоне, — продовжував Голмс тихо, поки ми підіймалися сходами. — Тепер нам ясно, що люди, котрі так цікавляться нашим приятелем, зупинилися не тут. Отже, старанно спостерігаючи за кожним його кроком, у чому ми вже переконалися, вони так само старанно уникають потрапляти йому на очі. А це свідчить багато про що.
— Наприклад, про що?
— Ну, хоча б про те... Привіт! Друже, що трапилося?
Ми вийшли на горішній майданчик і зіткнулися там із сером Генрі Баскервілем. Він вибіг на сходи весь розпашілий від гніву, тримаючи в руках старий, запорошений черевик. У нього навіть язик заплітався від люті, і коли він нарешті повернув собі дар слова, то відразу збився на явний американський акцент, чого ми вранці за ним не помітили.
— За кого мене мають у цьому готелі — за бевзя, чи що? — кричав сер Генрі. — Я не дозволю над собою жартувати! Якщо цей бовдур не знайде мого черевика, я влаштую скандал! У мене також є почуття гумору, пане Голмс, але цього разу тутешні жартівники передали куті меду.
— Все ще шукаєте свою пропажу?
— Так, шукаю, і не вгамуюся, поки не знайду.
— Але, мені здається, ви говорили про новий світло-коричневий черевик?
— Власне, сер. А тепер така ж історія з чорним.
— Як! Невже ви похопилися і...
— Саме так! У мене всього лише три пари взуття — нова світло-коричнева, стара чорна та лаковані мешти, які зараз на мені. Вчора ввечері зник один коричневий черевик, а сьогодні вкрали ще й чорний... Ну, знайшли? Кажіть негайно! Що ви на мене так витріщилися?