Выбрать главу

На майданчику з’явився схвильований коридорний-німець:

— Ні, сер. Я в усіх питав, ніхто нічого не знає.

— Так от, слухайте: або ви відшукаєте до вечора мій черевик, або я піду до керуючого та заявлю йому, що негайно забираюся звідси.

— Черевик знайдеться, сер... Обіцяю вам, що знайдеться... Майте терпіння, сер.

— Майте на увазі, це востаннє. Я більше не терпітиму, щоб мене обкрадали у вашому злодійському кублі!.. Пане Голмс, даруйте, будь ласка, що я турбую вас такими дрібницями...

— Але ці дрібниці заслуговують, щоб через них турбувалися.

— Ви вже дуже серйозно до них ставитеся!

— Як же ви самі поясните це?

— Я навіть не намагаюся пояснити. Зі мною ще ніколи в житті не траплялося нічого безглуздішого та дивнішого.

— Дивнішого?.. Авжеж, це, мабуть, так, — задумливо про­мовив Шерлок.

— А що ви самі про це скажете?

— Я, власне кажучи, ще нічого не розумію. Історія дуже заплутана, сер Генрі. Якщо її зв’язати зі смертю вашого дядька, то з тих п’ятисот найсерйозніших справ, які мені доводилося розплутувати, ця буде, мабуть, найскладнішою. Але у мене в руках є певні нитки, й одна з них неодмінно має привести нас до розгадки. Ми можемо витратити зайвий час, вхопившись не за ту нитку, за яку слід, але рано чи пізно знайдемо і потрібну.

Ми дуже приємно провели час за сніданком, лише побіжно торкнувшись тих питань, що звели нас чотирьох разом.

І Голмс тільки тоді дізнався про подальші плани Баскервіля, коли вся наша компанія перейшла до нього в номер.

— Я поїду в Баскервіль-хол.

— Коли?

— Наприкінці тижня.

— Вважаю ваше рішення правильним, — погодився Голмс. — Тепер у мене вже немає жодних сумнівів у тому, що в Лондоні за вами встановили стеження. Але в такому великому місті важко з’ясувати, що це за люди і що їм від вас треба. Якщо вони діють із лихими намірами, вам загрожує небезпека, якій ми не в змозі запобігти... Докторе Мортімер, ви знаєте, що сьогодні вранці, коли ви від мене вийшли, за вами стежили?

Медик так і підскочив на місці:

— Стежили? Хто?

— Ось цього я, на жаль, не можу сказати. Серед ваших сусідів або знайомих у Дартмурі є хтось із густою чорною бородою?

— Ні... втім, стривайте... Ну, звісно... У дворецького сера Чарльза, Беррімора, є густа чорна борода.

— Гм! А де він зараз?

— У Баскервіль-холі. Будинок залишили на його опіку.

— Треба перевірити, чи справді він там, а не в Лондоні.

— Як же це зробити?

— Дайте мені телеграфний бланк. «Чи готові до приїзду сера Генрі». Адресуємо так: «Баскервіль-хол, пану Беррімору». Де у вас там найближчий телеграф? У Ґрімпені? Чудово! Другу телеграму пошлемо в Ґрімпен на ім’я начальника контори: «Телеграму адресовану Беррімору прохання передати власні руки. Випадку відсутності направте назад готель Нортумберленд серу Генрі Баскервілю». Ось так. До вечора будемо знати, чи перебуває Беррімор на своєму посту в Девонширі, чи ні.

— Гарно, — сказав Баскервіль. — До речі, докторе Мортімер, а що за особа цей Беррімор?

— Він син покійного управителя маєтком. Це вже четверте покоління Берріморів, яке живе в Баскервіль-холі. Наскільки я знаю, він і його дружина цілком поважні люди.

— Тим не менше, — сказав сер Генрі, — жодних сумнівів, що поки Баскервіль-хол залишається без господаря, ці люди живуть там у розкошах, без турбот і клопотів.

— Чому б ні?

— Беррімор отримав щось за заповітом від сера Чарльза? — запитав Голмс.

— Він і його дружина отримали по п’ятсот фунтів.

— Гм! А вони знали про це раніше?

— Аякже. Сер Чарльз любив патякати про свої розпоря­дження на випадок смерті.

— Цікавий факт.

— Сподіваюся, — зронив доктор Мортімер, — що ви не станете підозрювати всіх, хто отримав щось за заповітом сера Чарльза? Мені він також залишив тисячу фунтів.

— Он як? А ще кому?

— У заповіті було зазначено багато дрібних сум різним особам і великі пожертви на благодійні цілі. Спадщина ж уся відійшла серу Генрі.

— А в яку суму її оцінюють?

— Сімсот сорок тисяч фунтів.

Шерлок здивовано звів брови.

— Я й не підозрював, що мова йде про такий величезний капітал, — пробурмотів він.

— Сер Чарльз вважався заможним чоловіком, але справж­ні розміри його статків з’ясувалися тільки після того, як ми ознайомилися з цінними паперами. Загальна сума спадщи­ни сягає мільйона.