Выбрать главу

— Овва! Справді, заради такого величезного кусня можна почати й ризиковану гру. Ще одне запитання, докторе Мортімер. Припустімо, що з нашим юним приятелем щось трапиться... Гіпотеза не з приємних, але ви вже мене вибачте. Хто тоді успадкує маєток?

— Оскільки молодший брат сера Чарльза, сер Роджер, помер парубком, Баскервіль-хол перейде до віддалених родичів — Дезмондів. Джеймс Дезмонд вже немолодий чоло­вік, він священик і живе в Вестморленді.

— Дякую. Всі ці подробиці надзвичайно цікаві. А вам доводилося зустрічатися з паном Джеймсом Дезмондом?

— Так, він якось приїжджав до сера Чарльза. Це чоловік дуже поважний на вигляд і провадить бездоганний спосіб життя. Пригадую, що сер Чарльз хотів забезпечити його, але він відмовився від цього навідріз, не зважаючи на всі вмов­ляння.

— І такий скромний чоловік міг би успадкувати всі статки сера Чарльза?

— До нього перейшов би тільки маєток, позаяк гніздо вважається родовим, а гроші він отримав би лише в тому випадку, якщо б теперішній їхній власник не розпорядився ними якось інакше, що цілком можливо, бо сер Генрі має право чинити зі спадщиною все, що йому заманеться.

— А ви вже склали заповіт, сер Генрі?

— Ні, пане Голмс, мені було не до цього: адже я тільки вчора дізнався, як ідуть справи. Проте вважаю, що відторгати гроші від маєтку і титулу не можна. Точно таких же по­глядів дотримувався і мій нещасний дядько. Хіба господар Баскервіль-холу зможе відновити колишню славу свого роду, якщо у нього не буде коштів на це? Ні, де будинок і земля, там мають бути і гроші.

— Дуже правильно. Отже, сер Генрі, я також вважаю, що вам треба без будь-яких зволікань їхати в Девоншир, але з одним застереженням: вас у жодному разі не можна відпускати туди самого.

— Доктор Мортімер повертається разом зі мною.

— Але у доктора Мортімера багато часу забирає практика, та й жити він буде за кілька миль від Баскервіль-холу. Ні, лікар навіть дуже прагнучи, не зможе вам допомогти. Ви ма­єте взяти із собою вірну людину, сер Генрі, таку, котра весь час буде при вас.

— Пане Голмс, невже ви погодитеся поїхати зі мною?

— Якщо справа дійде до кризи, я якось вирвуся до вас, але, ви самі розумієте, моя велика практика і постійні запити, що сиплються на мене з усіх боків, не дозволяють мені поїхати з Лондона на невизначений час. Зараз, наприклад, одна з найвельможніших осіб в Англії опинилася в руках шантажиста, і відвернути прийдешню катастрофу можу тіль­ки я. Ні, мені ніяк не можна їхати в Дартмур.

— Кого ж ви порадите замість себе?

Шерлок поклав руку мені на плече:

— Якщо за це візьметься мій товариш, то ось вам чоловік, на якого можна розраховувати в скрутну хвилину, в чому я переконався на власному досвіді.

Ця пропозиція звалилася на мене, як сніг на голову, але Баскервіль, не чекаючи моєї відповіді, вже гаряче тряс мою руку.

— Докторе Ватсон, як це люб’язно з вашого боку! — вигукнув він. — Ви ж бачите, в якому я становищі, а обставини справи відомі вам не гірше за мене. Якщо ви поїдете в Баскервіль-хол і поживете там зі мною, я цього ніколи не забуду!

Пригоди завжди таять у собі якусь особливу принадність для мене, а слова Голмса і жвавість, із якою баронет відгукнувся на його пропозицію, надзвичайно мене вразили.

— Я із задоволенням поїду в Баскервіль-хол, — погодився я, — і не пошкодую витраченого часу.

— Ви будете надсилати мені докладні звіти, — сказав Шер­лок. — У найкритичніший момент, а він обов’язково настане, я буду керувати вашими діями. Гадаю, що від’їзд можна призначити на суботу.

— Вас це влаштовує, докторе Ватсон?

— Цілком.

— Отже, якщо нічого не зміниться, ми виїжджаємо в суботу потягом о десятій тридцять із Паддінґтонського вокзалу.

Ми встали з наміром прощатися, як раптом Баскервіль верескнув і з переможним виглядом витягнув з-під шафи світло-коричневий черевик, що стояв у кутку.

— Ось вона, моя втрата!

— Нехай й інші загадки вирішаться так само просто! — побажав Шерлок Голмс.

— Але все ж це дуже дивно, — зауважив доктор Мортімер. — Я ще до сніданку обшукав усю кімнату.

— І я також, — сказав Баскервіль. — Обнишпорив усі закутки. Черевика ніде не було.

— Отже, коридорний поклав його туди, поки ми снідали.

Послали за німцем, але той нічого не міг сказати, і подальші розпитування також ні до чого не призвели. Таким чином, до серії цих явно безглуздих загадок, які швидко змінювали одна одну, додалася ще одна. Навіть не згадуючи про трагічну смерть сера Чарльза, перед нами простягнувся ланцюг непояснених подій, що відбулися лише за два дні: лист, складений із газетних вирізок, бородатий незнайомець у ке­бі, пропажа спочатку нового коричневого черевика, потім старого чорного, а тепер поява коричневого.