Выбрать главу

Дорогою до Бейкер-стрит Голмс сидів у кебі мовчки і, судячи з його насуплених брів і напруженого погляду, так само, як і я, намагався привести в єдину систему всі ці дивні і, здавалося б, не пов’язані один із одним факти. Весь наступний день і вечір він просидів у себе в кабінеті, занурений у густі хмари тютюнового диму і в роздумах.

Перед самим обідом нам подали дві телеграми. У першій було: «Тільки-но повідомив Беррімор удома Баскервіль». Дру­га: «Обійшов двадцять три готелі жаль порізаної сторінки Таймс не знайшов. Картрайт».

— Ось і обірвалися відразу дві нитки, Ватсон. Немає нічого кращого за такі справи, де всі наче змовилися проти тебе. Тоді й починаєш впадати в азарт. Ну що ж, підемо по третьому сліду.

— У вас ще є в запасі кебмен, який віз цього незнайомця.

— Саме так. Я попросив повідомити його прізвище й адресу в Реєстраційній палаті і не здивуюся, якщо зараз ми отримаємо відповідь на мій запит.

Задеренчав дзвінок і сповістив про те, що навіть перевершило всі очікування Голмса, бо в дверях кабінету з’явився високий чолов’яга, мабуть, не хто інший, як сам візник.

— Мені сказали в конторі, що ось за цією адресою цікавилися номером дві тисячі сімсот чотири, — почав він. — Я вже сьомий рік їжджу і ніколи ніяких скарг не чув. Тому вирішив сам зайти, нехай мені у вічі скажуть, у чому такому я завинив.

— Ви ні в чому не завинили, шановний, — сказав Голмс. — Навпаки, я заплачу вам півсоверена, як тільки отримаю відповідь на своє запитання.

— От не знаєш, де знайдеш, а де втратиш! — усміхнувся кебмен. — І що бажаєте, сер?

— Перш за все ваше прізвище й адресу на випадок, якщо ви мені знову будете потрібні.

— Джон Клейтон, проживаю в Боро, Тарпеї-стрит, номер три. Кеб стоїть у Шиплі-ярд, біля вокзалу Ватерлоо.

Шерлок усе записав.

— А тепер, Клейтоне, розкажіть мені про вашого пасажира, котрий спостерігав за цим будинком сьогодні о десятій годині ранку, а потім вистежував двох джентльменів на Рі­джент-стрит.

Візник із подивом глянув на Голмса і, мабуть, трохи сторопів.

— Що ж вам розповісти, коли ви самі не гірше за мене все знаєте! — відповів він. — Мій пасажир сказав мені, що він детектив, і наказав не базікати про це.

— Ну, так от, шановний, тут справа серйозна, й якщо ви станете приховувати щось від мене, то можете опинитися в дуже неприємному становищі. То він назвався сищиком?

— Авжеж, сер.

— А коли він заявив вам про це?

— Коли платив.

— А ще щось він сказав?

— Сказав своє прізвище.

Голмс кинув на мене переможний погляд.

— Своє прізвище? Вельми необережно з його боку! Й як же його звати?

— Його звати, — всміхнувся кебмен, — пан Шерлок Голмс.

Відповідь візника буквально приголомшила мого приятеля. У житті своєму не бачив у нього такого приголомшеного виразу обличчя. Хвилини зо дві він не міг вимовити ні слова, а потім голосно зареготав.

— Удар, Ватсоне! Влучний удар! — сказав він. — Рапіра в руках супротивника, котрий не поступається мені ні в швидкості, ні в точності. Цього разу він обвів мене навколо пальця. Отже, його ім’я Шерлок Голмс, еге ж?

— Так, сер, він сам так сказав.

— Блискуче! Тепер розкажіть мені, де ви взяли цього пасажира і що було далі.

— Він покликав мене о пів на десяту ранку на Трафальгарській площі. Каже: «Я сищик», і пообіцяв мені дві гінеї, якщо я буду точно виконувати його накази і ні про що не стану питати. Ну що ж, від таких грошей не відмовляються. Я підвіз його до готелю «Нортумберленд» і зупинився там. Потім звідти вийшли двоє джентльменів, гукнули кеб із біржі та поїхали кудись сюди, на вашу вулицю.

— Ось до цього самого будинку, — сказав Голмс.

— Можливо. Це вже мого клієнта треба питати, йому кра­ще знати. Він велів мені зупинитися приблизно посередині кварталу, і ми прочекали там ще години з півтори. Потім ті двійко джентльменів пройшли повз нас, і ми рушили за ними по Бейкер-стрит, звернули на...

— Це я знаю, — сказав Голмс.

— А як виїхали на Ріджент-стрит, він підняв верхнє віконечко і гукнув: «Женіть до вокзалу Ватерлоо!» Я вперіщив свою кобилу, і через десять хвилин ми були на місці. Тут він дав мені дві гінеї — не обдурив! — і пішов у бік вокзалу. А на­останок обернувся і каже: «Вам, мабуть, цікаво знати, кого ви возили? Шерлока Голмса». Ось, як усе це було.