— Так, розумію. І більше ви його не бачили?
— Ні, більше не бачив.
— А тепер опишіть мені зовнішність цього пана Шерлока Голмса.
Візник почухав потилицю:
— Не так це й легко. Років йому буде приблизно під сорок, зросту середнього, нижчий за вас дюймів на два, сер. Одягнений чисто, борода чорна, лопатою, а обличчя бліде. Більше, мабуть, нічого не зможу сказати.
— Колір очей який?
— Якось не зауважив...
— Більше нічого не запам’ятали?
— Нічого, сер.
— Ну, гаразд. Ось ваші півсоверена. А іншу половину отримаєте, якщо згадаєте про цього чоловіка щось іще. Бувайте.
— Доброго здоров’я, сер. Дякую вам.
Джон Клейтон вийшов посміюючись, а Голмс стенув плечима і з розчарованою посмішкою обернувся до мене.
— Третя нитка також увірвалася, — сказав він. — Тепер будьте ласкаві починати все з самого початку. От хитра бестія! Дізнався номер нашого будинку, дізнався, що сер Генрі Баскервіль поїхав сюди за порадою, вгледів мене на Ріджент-стрит, збагнув, що номер кеба узятий на замітку і що візника знайдуть і вирішив покепкувати з мене. Згадаєте моє слово, Ватсоне, цього разу ми маємо справу з гідним супротивником. Я зазнав поразки в Лондоні. Будемо сподіватися, що ви відіграєтесь у Девонширі. І все ж мене це дуже турбує.
— Що?
— Та ваша поїздка. Справа дуже недобра, Ватсоне. Погана і небезпечна. І чим більше я про неї міркую, тим менше і менше вона мені подобається. Смійтеся, друже мій, смійтеся, але я буду дуже радий, якщо ви повернетесь на Бейкер-стрит здоровим і неушкодженим.
Розділ VI. Баскервіль-хол
Сер Генрі Баскервіль і доктор Мортімер закінчили всі свої справи до призначеного дня, і ми вирушили, як домовилися, в Девоншир. Проводжаючи мене на вокзал, Шерлок Голмс всю дорогу давав мені напутні вказівки та поради.
— Не буду казати, кого підозрюю й які маю здогади, Ватсоне, щоб у вас не склалося упередженої думки, — сказав він. — Мені потрібні факти, викладені докладно, а вже співставляти їх я буду сам.
— Що ж вас цікавить? — перепитав я.
— Все, що так чи інакше стосується цієї справи, особливо взаємини між молодим Баскервілем і його сусідами, а якщо дізнаєтеся щось нове про смерть сера Чарльза, то зазначте і це. За останні дні я дещо порозпитував, але, на жаль, результатами похвалитися не можу. Мені вдалося з’ясувати тільки одне: найближчий спадкоємець, пан Джеймс Дезмонд, справді чудовий чоловік вельми поважного віку, тому це не його підступи. Гадаю, що ми сміливо можемо більше не займатися ним. Отже, залишаються тільки ті люди, котрі складуть безпосереднє оточення сера Генрі Баскервіля.
— А чи не краще відразу ж звільнити подружжя Берріморів?
— В жодному разі! Гіршу помилку важко зробити. Якщо вони ні в чому не винні, це буде жорстокою несправедливістю, а якщо винні, то їх потім уже не знайдеш. Ні, ні! Нехай так і залишаються підозрюваними. Потім, якщо не помиляюся, там ще є конюх, двійко фермерів, наш приятель доктор Мортімер, мабуть, людина бездоганної чесності, і його дружина, про котру ми нічого не знаємо. Не забудьте і натураліста Степлтона із сестрою, кажуть, вельми привабливою панночкою. Далі йдуть пан Френкленд із Лефтер-холу, також невідомо хто, і кілька інших сусідів. Ось люди, які мають перебувати під вашим наглядом.
— Спробую не осоромитися.
— Зброю взяли?
— Так, гадаю, це не буде зайвим.
— Безумовно. Тримайте револьвер при собі і вдень, і вночі, і не ослабляйте пильності ні на секунду.
Наші друзі вже встигли придбати квитки в першому класі і чекали нас на платформі.
— Ні, нічого нового, — підтвердив доктор Мортімер, відповідаючи на запитання мого товариша. — Можу тільки присягнути, що останні два дні стеження за нами не було. Ми весь час про це пам’ятали, і від нашої уваги ніхто б не вислизнув.
— Сподіваюся, ви були нерозлучні ці дні?
— Так, за винятком учорашнього. У мене така традиція — після приїзду в місто присвячувати один день цілком розвагам, і вчора я був у музеї Хірургічного коледжу.
— А я пішов у парк повитріщатися на людей, — сказав Баскервіль. — І все обійшлося тихо й мирно.
— Проте це було нерозсудливо з вашого боку, — зауважив Голмс насупившись і похитав головою. — Я вас прошу, сер Генрі, не виходьте без супутників, інакше вам не оминути лиха. Ви знайшли інший черевик?
— Ні, сер, той зник безслідно.
— Он як? Цікаво! Ну, всіляких вам гараздів, — додав він, коли потяг рушив. — Сер Генрі! Пам’ятайте настанову з дивної легенди, яку нам читав доктор Мортімер, і остерігайтеся виходити на торф’яні болота вночі, коли злі сили панують безроздільно.