Выбрать главу

Ви вже знаєте, що ваші звіти негайно пересилалися з Бейкер-стрит у Кумбі-Тресі. Я дуже багато з них узяв, особливо з того, де повідомлявся єдиний справжній епізод із біографії Степлтонів. Після цього мені вже неважко було встановити особу їх обох, і я втямив, із ким маю справу. Однак розслідування ускладнювалося однією побічною обставиною — втечею каторжанина та зв’язком між ним і Берріморами. Але ви розплутали і цей вузлик, хоча я вже сам дійшов до тих самих висновків на основі власних спостережень.

На той час, коли ви знайшли мене в печері на болотах, картина злочину остаточно прояснилася, але виносити цю справу на суд присяжних було передчасно. Навіть невдалий замах Степлтона на сера Генрі, що закінчився загибеллю злощасного каторжанина, не давав прямих доказів. Залишався єдиний вихід: схопити його на місці злочину, виставивши сера Генрі як приманку. Баронет мав бути сам, без жодної охорони. Так ми і зробили, і ціною важкого потрясіння, пережитого нашим приятелем, не тільки завершили розслідування, а й довели Степлтона до скону. Піддавши свого клієнта такому випробуванню, я, природно, цілком заслужив докорів у нефаховому провадженні справи, але хто ж міг знати заздалегідь, яке страшне, приголомшуюче видовище постане перед нашими очима, хто міг передбачити, що вночі буде туман і собака ви­скочить із нього прямо на нас! Ми досягли мети дорогою ціною, але обидва лікарі — і фахівець із нервових недуг, і доктор Мортімер — запевняють мене, що сер Генрі скоро видужає. Подорож допоможе нашому приятелю не тільки зміцнити розхитані нерви, але й залікувати сердечні рани. Адже йому довелося так помилитися в пані Степлтон, до котрої він мав такі щирі та глибокі почуття! Це його найбільше пригнічує.

Тепер мені залишається розповісти, яку роль зіграла вона в цій похмурій історії. Не сумніваюся, що Степлтон повністю підпорядкував дружину своєму впливу. Чим це пояснити? Кохала вона його чи боялася — або і те, й інше? Адже ці почуття цілком сумісні. У будь-якому разі, він діяв несхибно. Пані Степлтон погодилася видати себе за його сестру, але стати прямою співучасницею вбивства все ж категорично відмовилася, і тут йому довелося переконатися, що його влада над нею не безмежна. Вона не раз намагалася попередити сера Генрі про небезпеку, що загрожує йому, але робила це так, аби не зрадити свого чоловіка. Гультяй, мабуть, був здатен на ревнощі, і коли баронет почав виявляти ніжні почуття до жінки свого серця, Степлтон не витримав, хоча це входило в його плани, і видав у шаленому вибуху всю пристрасність своєї натури, досі ретельно приховану. Проте він продовжував заохочувати залицяння сера Генрі, розраховуючи, що той буде частим гостем у Мерріпіт-гаузі і рано чи пізно втрапить у його пастку. Але найрішучішої миті дружина збунтувалася. Вона почула про смерть каторжанина-втікача і дізналася, що того вечора, коли сер Генрі мав прийти на обід, собаку перевели у комору на­дворі. Виникла бурхлива сцена. Пані Степлтон назвала чоловіка злочинцем і вперше почула від нього, що у неї є суперниця. Колишня відданість поступилася місцем ненависті. Степлтон допетрав, що дружина його видасть, і зв’язав її, щоб жінка не могла застерегти сера Генрі. Всі його розрахунки ґрунтувалися на тому, що, дізнавшись про смерть баронета, в графстві згадають про прокляття, що тяжіє над родом Баскервілів, а тоді він знову доб’ється від дружини покори та змусить її мовчати. Гультіпака і тут прорахувався. Його доля була вирішена і без нашого втручання. Жінка, в жилах якої тече іспанська кров, не пробачила б йому зради...

Ось і все, любий мій Ватсоне. А якщо вам потрібен детальніший звіт про цю справу, що виходить за межі пересічності, то мені доведеться зазирнути в свої нотатки. Але я, хочу вірити, нічого суттєвого не впустив.

— Невже Степлтон сподівався, що сер Генрі також помре від страху при вигляді цього опудала?

— Собака був зовсім дикий, крім цього, він тримав його голодним. Якщо б сер Генрі не вмер на місці, то, у будь-якому разі, таке страшне видовище могло б паралізувати його сили і він не чинив би жодного опору.

— Так, мабуть. Тепер залишається тільки одне запитання. Як би Степлтон довів свої права на володіння Баскервіль-холом, як би йому вдалося пояснити той факт, що він, спадкоємець, жив під чужим іменем та ще й настільки близько від маєтку? Невже це не викликало б підозр?