— Лікар призначив, — відповіла вона. — Йому ж треба якесь харчування. Підтримувати сили. Чому він не прокидається, Говарде? Я не розумію. З ним же все гаразд.
Говард поклав руку їй на потилицю. Провів пальцями по волоссю.
— Усе буде добре. Він скоро прокинеться. Доктор Френсіс знає, що робить.
І додав:
— Може, тобі додому з’їздити, відпочити. А я побуду тут. Тільки там якийсь придурок дзвонить, ти не звертай уваги. Зразу клади слухавку.
— Хто дзвонить?
— Не знаю, комусь робити нема чого, то людей дістає. Ти їдь.
Вона похитала головою:
— Ні, все гаразд.
— Правда, — сказав він. — З’їздиш ненадовго додому, вранці повернешся, підміниш мене. Все буде гаразд. Що казав доктор Френсіс? Він казав, що зі Скотті все буде гаразд. Можна не хвилюватися. Він просто спить і все.
Медсестра на ходу відчинила двері. Кивнула їм, крокуючи до ліжка. Вийняла ліву руку малого з-під простирадла й помацала зап’ястя, перевірила пульс, засікаючи час наручним годинник. Потім сховала руку назад під простирадло й написала щось на табличці, прикріпленій до ліжка в ногах.
— Як він? — запитала Енн. Рука Говарда давила їй на плече. Вона відчула, як напружилися його пальці.
— Стабільно, — сказала медсестра. — Скоро прийде лікар. Він уже повернувся в лікарню, вже обходить пацієнтів.
— Я їй казав, що, можливо, варто поїхати додому, трохи відпочити, — сказав Говард. — Коли лікар прийде.
— Так, звісно, — сказала медсестра. — Думаю, ви обоє можете спокійно з’їздити додому, якщо хочете.
Медсестра мала скандинавську зовнішність — висока, білява. У мові ледь відчувався акцент.
— Побачимо, що скаже лікар, — відповіла Енн. — Я хочу поговорити з лікарем. Мені здається, він не повинен так спати. По-моєму, це не дуже добре.
Вона прикрила очі рукою, нахиливши голову. Говард сильніше стиснув її плече, потім його рука перемістилася на шию, де пальці почали розминати їй м’язи.
— Доктор Френсіс буде за кілька хвилин, — сказала медсестра й вийшла з палати.
Якийсь час Говард дивився на сина — його маленькі груди поволі піднімалися й опускалися під простирадлом. Вперше після того жахливого дзвінка Енн у його офіс він відчув справжній страх, який зароджувався у кінцівках. Він почав хитати головою. Зі Скотті все гаразд, просто замість того, щоби спати вдома у власному ліжку, він у лікарні із забинтованою головою та трубкою в руці. Але зараз ця допомога йому необхідна.
Доктор Френсіс увійшов і потис Говарду руку, хоч вони бачились усього кілька годин тому. Енн устала з крісла.
— Докторе?
— Енн, — кивнув лікар. — Давайте спершу подивимося, як тут у нас справи.
Він став біля ліжка і перевірив пульс хлопчика. Підняв йому одну повіку, потім іншу. Говард із Енн стояли поруч і спостерігали. Відкинувши простирадло, лікар послухав серце й легені хлопчика стетоскопом. Потім промацав живіт у різних місцях. Закінчивши, він став у ногах ліжка і проглянув табличку. Глянув на годинник, нашкрябав на табличці щось іще й подивився на Говарда з Енн.
— Докторе, як він? — запитав Говард. — Що з ним узагалі?
— Чому він не прокидається? — додала Енн.
Лікар був вродливий, плечистий чоловік із засмаглим обличчям. У синьому костюмі-трійці, смугастій краватці, із запонками зі слонової кістки. Сиве волосся з боків зачесане назад — ніби щойно прийшов із якогось концерту.
— Усе нормально, — сказав лікар. — Особливо радіти поки нічому, думаю, могло би бути краще. Але з ним усе гаразд. Хоча хотілося б, щоб він уже прокинувся. Скоро має прокинутися, — лікар знову подивився на хлопчика. — Більше буде відомо за кілька годин, треба зробити ще кілька аналізів. Але з ним усе гаразд, повірте. Єдине — це мікротріщина черепа. Так, це є.
— О, ні, — сказала Енн.
— І легкий струс, але про це я вже казав. Ну і, звісно, ви розумієте, що він у стані шоку, — сказав лікар. — Таке іноді буває в шокових випадках. Глибокий сон.
— Але ж йому нічого не загрожує? — запитав Говард. — Ви ж казали, що він не в комі. Це ж не кома, докторе, чи як?
Говард чекав на відповідь, не зводячи з лікаря очей.
— Ні, я б не сказав, що це кома, — сказав лікар і ще раз поглянув на хлопчика. — Він просто дуже міцно спить. Організм відновлюється. Йому нічого не загрожує, це можна стверджувати напевно. Та більше буде відомо, коли він прокинеться й будуть готові результати решти аналізів, — додав лікар.
— Це кома, — сказала Енн. — Це схоже на кому.
— Ні, поки що це не кома, не зовсім, — сказав лікар. — Я б не назвав це комою. Принаймні поки що. Він пережив шок. У шокових випадках така реакція досить поширена; це тимчасова реакція на фізичну травму. Кома. Кома — це глибокий, довготривалий непритомний стан, кома може тривати цілими днями й тижнями. Це поки що не про Скотті, наскільки ми можемо судити. Я впевнений, до ранку його стан покращиться. Б’юсь об заклад, що так і буде. Більше дізнаємося, коли він прокинеться — ще недовго лишилося. А ви, звісно, робіть, як уважаєте за потрібне, — можете побути тут чи з’їздити додому. Але в будь-якому разі вас тут ніхто не тримає, ви можете поїхати коли завгодно. Хоч я розумію, це легко сказати.