Іноді дівчата просто зникали посеред робочого дня, разом із повною валізкою товару. Ловили попутку до центру — і бувай. Але на їхнє місце завжди приходили нові. У ті часи дівчата постійно приходили й ішли. У Петті був список. Що кілька тижнів вона подавала невелике оголошення в «Пеннісейвер». Нові дівчата, нові стажування. І не було тим дівчатам кінця. Ядром команди були Петті, Донна та Шейла. Петті — красуня. Донна і Шейла — так собі. Якось Шейла сказала Петті, що любить її понад усе на світі. Петті переказала мені слово в слово. Вона відвозила Шейлу додому, і вони сиділи в Шейли перед будинком. Петті відповіла, що теж її любить. Любить усіх своїх дівчат. Але не в тому сенсі, що Шейла мала на увазі. Потім Шейла доторкнулася до грудей Петті. Петті сказала, що відсунула руку й не відпускала її. Відповіла, що це не для неї. Шейла ніяк не відреагувала. Тільки кивнула, узяла Петті за руку, поцілувала і вийшла з машини.
Це було незадовго до Різдва. Справи з вітамінами йшли кепсько, тож ми подумали провести вечірку, трохи підбадьорити всіх. Нам здалося, що це непогана ідея. Шейла напилася і відключилася першою. Відключилася прямо на ногах, просто впала і не прокидалася кілька годин. Ось щойно вона стояла посеред вітальні, аж раптом очі заплющилися, ноги підкосилися, і дівчина звалилася зі склянкою в руці. Коли вона падала, рука, що тримала напій, гепнулась об журнальний столик. Більше жодних звуків. Алкоголь вилився на килим. Ми з Петті та ще з кимось витягли її на ґанок, уклали на розкладачку і зробили все, що могли, щоби забути про неї.
Усі напились і розійшлися додому. Петті лягла спати. Мені хотілося продовження, я сидів за столом із випивкою, поки не почало світати. Раптом Шейла ввійшла в дім із ґанку, і почалося. Сказала, що у неї дуже дивно болить голова, ніби її б’є струмом прямо в мозок. Так болить, що її від того болю ледь не заціпило. А ще вона була переконана, що зламала мізинець. Показала мені. Палець був фіолетовий. Вона скиглила, що ми не розбудили її і вона проспала всю ніч у контактних лінзах. Питала, чому нам так чхати на неї. Потім піднесла палець до очей і придивилася. Похитала головою. Відвела руку якомога далі та ще трохи подивилася. Ніби їй не вірилося в те, що, очевидно, сталося вночі. Шейла запухла, волосся розпатлалося. Вона опустила руку під холодну воду із крана.
— Боже. О боже, — повторювала вона, хнюпаючи над раковиною. Але вона лізла до Петті і зізнавалася їй у коханні, тому я не співчував.
Я пив скотч із молоком та зі шматочком льоду. Шейла обперлася на сушку. Вона спостерігала за мною своїми примруженими очками. Я сьорбав зі склянки. І мовчав. Вона знову завела своєї про те, як їй погано. Казала, що треба до лікаря. І потрібно розбудити Петті. Сказала, що звільняється, виїжджає зі штату, їде у Портленд. І спершу треба попрощатися з Петті. Вона не затикалася. Хотіла, щоби Петті відвезла її в лікарню лікувати палець та очі.
— Я тебе відвезу, — сказав я. Мені не хотілося, та я міг.
— Хочу, щоби Петті мене відвезла, — відповіла Шейла.
Вона трималася за зап’ястя покаліченої руки, мізинець розпух, як ковбаса.
— До того ж нам треба поговорити. Я маю сказати їй, що їду в Портленд. Нам потрібно попрощатися.
Я сказав:
— Я їй передам. Вона спить.
Шейла розсердилася.
— Ми друзі, — сказала вона. — Нам треба поговорити. Я сама повинна їй сказати.
Я похитав головою:
— Вона спить. Я щойно сказав.
— Ми друзі, і ми любимо одна одну, — сказала Шейла. — Я повинна з нею попрощатися.
Шейла попрямувала до виходу. Я підвівся:
— Кажу ж, що відвезу.
— Ти п’яний! Ти ще навіть не лягав спати.
Вона знову подивилася на палець і застогнала:
— Чорт, ну чому, чому?!
— Не такий я вже і п’яний, до лікарні довезу, — сказав я.
— Я не поїду з тобою! — заверещала Шейла.
— Як хочеш. Але Петті ти будити не будеш. Лесбуха срана, — сказав я.
— Козел, — кинула вона наостанок.
Шейла вискочила з кухні надвір, навіть у туалет не сходила, навіть не вмилася. Я встав і визирнув у вікно. Вона йшла вздовж дороги в бік Юклід-авеню. Більше ніхто не прокинувся. Було ще зарано.
Я допив те, що лишилося в склянці, й подумав налити ще.
Налив.
Після того Шейлу більше ніхто не бачив. Ніхто з наших вітамінних друзів. Пішла у бік Юклід-авеню і геть із нашого життя.