Я сказав:
— Ти ж не думаєш переїжджати в Портленд, правда?
Ми були на тротуарі. Я обійняв її за талію.
— Я нічого не знаю про Портленд. Жодного разу не думала про це.
Перша половина «Іншого Бродвею» була схожа на звичайне кафе з баром. За прилавком сиділо двійко чорних, іще кілька щось їли за столами з червоною клейонкою. Ми пройшли крізь кафе у велике приміщення ззаду. Там була довга стійка й кабінки вздовж стіни, а в глибині маленька сцена для музикантів. Перед сценою було щось на зразок танцполу. Бари та нічні клуби ще не позачинялися, тож народ поки не зійшовся. Я допоміг Донні зняти пальто. Ми вибрали кабінку й поклали цигарки на стіл. Підійшла чорна офіціантка на ім’я Ханна. Ми кивнули одне одному. Вона глянула на Донну. Я замовив нам дві фірмові коли й вирішив, що треба гарно розслабитися.
Коли напої принесли, я заплатив, ми посьорбали й почали обніматися. Помацалися, поцілувалися. Донна час від часу зупинялася й відсовувалася, відштовхуючи мене, потім брала за руку. Дивилася мені в очі. Її повіки повільно опускалися, і ми знову починали цілуватися. Людей потихеньку ставало більше. Цілуватися ми перестали. Але руку з її талії я не прибирав. А вона торкалася пальцями моєї ноги. Пару чорних трубачів і білий барабанщик щось заграли. Я подумав, що ми з Донною ще вип’ємо і трохи послухаємо. А тоді поїдемо до неї завершити вечір.
Я щойно замовив у Ханни ще дві склянки, коли один чорний на ім’я Бенні підійшов до нас, а з ним іще один — здоровий, при параді. У цього здорового були маленькі червоні очі й костюм-трійка в тонку смужку. Він був у рожевій сорочці, краватці, зверху пальто і фетровий капелюх — усе, як треба.
— Як поживає мій дружбан? — привітався Бенні.
Бенні простягнув руку для братського рукостискання. Ми з Бенні кілька разів балакали. Він знав, що мені подобається музика, і часто підходив потеревенити, коли ми обидва були тут. Йому подобалося обговорювати Джонні Годжеса — Бенні якось підігрував йому на саксофоні. Казав: «А як ми з Джонні віджарили тоді на концерті в Мейсон-Сіті…».
— Привіт, Бенні, — відповів я.
— Хочу познайомити вас із Нельсоном, — сказав Бенні. — Він тільки сьогодні повернувся з В’єтнаму. Вранці. А зараз прийшов сюди послухати ці божественні мелодії. І про всяк випадок прихопив танцювальні туфлі, — Бенні подивився на Нельсона і кивнув. — Це Нельсон.
Я глянув на Нельсонові начищені туфлі, потім на самого Нельсона. Мені здалося, що він намагається мене якось ідентифікувати. Уважно мене роздивлявся. Потім криво всміхнувся, показавши зуби.
— Це Донна, — сказав я. — Донна, це Бенні, а це Нельсон. Нельсоне, це Донна.
— Привіт, кралю, — сказав Нельсон.
Донна відповіла:
— Привіт, Нельсоне. Привіт, Бенні.
— Ви не проти, якщо ми впадемо біля вас? — запитав Бенні. — Гаразд?
— Звичайно, — відповів я.
Хоча краще б вони знайшли інше місце.
— Ми тут ненадовго, — сказав я. — Доп’ємо склянку й ідемо.
— Аякже, мужик, аякже, — сказав Бенні. Він сів навпроти мене, коли Нельсон заліз у кабінку. — Вам є чим зайнятися, є куди поїхати. Так, сер, Бенні все розуміє, — підморгнув він. Нельсон дивився на Донну, яка сиділа в іншому кінці кабінки. Він зняв капелюха. Покрутив його у своїх великих руках, ніби щось шукав на полях. Потім розчистив для капелюха місце на столі. Підняв погляд на Донну. Всміхнувся, розправив плечі. Він розправляв їх що кілька хвилин. Ніби вже втомився їх із собою носити.
— Б’юсь об заклад, ви з ним дуже добрі друзі, — сказав Нельсон Донні.
— Ми хороші друзі, — відповіла вона.
Підійшла Ханна. Бенні замовив колу. Ханна пішла далі, а Нельсон дістав пляшку віскі з-під пальта.
— Гарні друзі, — сказав Нельсон. — Дуже хороші друзі.
Він відкрутив кришку на віскі.
— Обережно, Нельсоне, — сказав Бенні. — Сховай, щоби ніхто не бачив. Нельсон щойно зійшов з літака із В’єтнаму, — сказав Бенні.
Нельсон підняв пляшку й відпив свого віскі. Він закрутив кришку назад, поклав пляшку на стіл і капелюха зверху.
— Дуже хороші друзі, — сказав він.
Бенні подивився на мене і закотив очі. Але він теж був п’яний.
— Треба вертатися у форму, — сказав він до мене. Бенні відпив із обох їхніх склянок і долив туди віскі під столом. Пляшку сховав у кишеню пальта. — Мужик, я вже місяць ані краплі в рот не брав. Треба з цим щось робити.
Ми сиділи в кабінці зі своїми склянками й Нельсоновим капелюхом на столі.
— Чуєш, — сказав мені Нельсон. — У тебе ж якась інша є, правильно? Ця краля — вона не твоя дружина. Я ж бачу. Але ви з нею дуже добрі друзі. Так чи ні?