Я випив трохи зі склянки. Смак віскі не відчувався. Я нічого не відчував. Я запитав:
— А те все лайно, що нам показують про В’єтнам по телевізору, це правда?
Нельсон навів на мене свої червоні очі:
— Я взагалі про що — ти хоч знаєш, де твоя дружина? Зуб даю, вона зараз із якимось мужиком, тягає його за соски й натирає качана, поки ти тут розслабляєшся зі своєю доброю подругою. У неї теж, певно, є хороший друг.
— Нельсоне, — перебив його Бенні.
— Що «Нельсоне»?
Бенні сказав:
— Нельсоне, давай залишимо цих людей у спокої. Он у тій кабінці є дехто, про кого я розповідав. Нельсон тільки сьогодні вранці зійшов із літака, — повторив Бенні.
— Зуб даю, я знаю, що ти думаєш, — сказав Нельсон. — Ти думаєш: «Це здоровий п’яний негр, і що мені з ним робити? А якщо доведеться дати йому по сраці?» — таке ти думаєш?
Я озирнувся. Хакі стояв біля сцени, музиканти гоцали позаду нього. Трохи людей на танцполі. Мені здалося, що Хакі дивився прямо на мене, — але якщо й так, то він знову відвів погляд убік.
— Може, ти щось скажеш? — запитав Нельсон. — Я ж тебе просто дражню. Після В’єтнаму ще ні з кого не дражнився. А там я гуків дражнив гарненько.
Він знову всміхнувся, аж губи відкотилися. Потім перестав усміхатися і просто дивився.
— Покажи їм вухо, — сказав Бенні. Він поставив склянку на стіл. — Нельсон добув собі вухо з одного малого чувачка. І носить зі собою. Покажи, Нельсоне.
Нельсон витримав паузу. Потім пошарив у кишенях пальта. Дістав речі з однієї кишені: кілька ключів і коробку з пастилками від кашлю.
Донна сказала:
— Я не хочу дивитися на вухо. Фу. Фу, фу. Господи.
Вона подивилася на мене.
— Нам уже час іти, — сказав я.
Нельсон досі порпався у кишенях. Він дістав гаманець із внутрішньої кишені піджака і поклав на стіл. Поплескав по ньому.
— Тут п’ять сотень. Слухай сюди, — сказав він Донні. — Я дам тобі дві. Чуєш? Я даю тобі дві сотні, а ти мені відсмокчеш. Так само, як його жінка зараз смокче якомусь мужику. Ти чуєш? Ти ж знаєш, що вона саме в цю хвилину давиться чиїмось стручком, поки він тут мацає тебе за стегна. Усе по-чесному. На, — він витягнув кутики купюр зі свого гаманця. — А щоб його, дам іще сотню твоєму любому другові, аби йому було не так сумно. Йому нічого робити не треба. Тобі не треба нічого робити, — сказав Нельсон мені. — Просто сиди тихенько, пий собі, слухай музику. Гарна музика. А ми з цією дамочкою погуляємо, як справжні друзі. І повернеться вона сама. Це ненадовго, вона скоро повернеться.
— Нельсоне, — сказав Бенні, — не можна таке людям говорити, Нельсоне.
Нельсон усміхнувся:
— Я все сказав.
Він знайшов те, що шукав у кишенях. Це був срібний портсигар. Він його відкрив. Я глянув на вухо всередині. Воно лежало на бавовняній прокладочці. Схоже на сушений гриб. Але це було справжнє вухо, ще й на ланцюжку, як брелок.
— Господи, — сказала Донна. — Гидота.
— Правда, круто? — продовжував Нельсон. Він постійно спостерігав за Донною.
— Аж ніяк. Іди у сраку, — відповіла Донна.
— Дівчинко, — сказав Нельсон.
— Нельсоне, — сказав я.
Нельсон перевів на мене свої червоні очі. Він відсунув капелюха з гаманцем і портсигар убік.
— Чого тобі? Я тобі дам, ти тільки скажи.
Одна рука Хакі опустилася на моє плече, інша — на плече Бенні. Він схилився над столом, його голова засяяла у світлі ламп.
— Як у вас справи, народ? Усім весело?
— Усе гаразд, Хакі, — сказав Бенні. — Все гаразд. Вони саме збиралися йти. А ми з Нельсоном іще посидимо, музику послухаємо.
— Це добре, — відповів Хакі. — Нехай усі будуть щасливі — це мій девіз.
Він оглянув нашу кабінку. Побачив на столі Нельсонів гаманець, а поруч із гаманцем — відкритий портсигар.
Він побачив вухо.
— Це справжнє вухо? — запитав Хакі.
Бенні сказав:
— Ага. Покажи йому вухо, Нельсоне. Нельсон щойно прилетів із В’єтнаму з цим вухом. Це вухо облетіло пів світу, щоби сьогодні опинитися на цьому столі. Нельсоне, покажи йому.
Нельсон узяв портсигар і передав Хакі.
Хакі роздивився вухо. Він узяв за ланцюжок і потримав вухо перед очима. Придивився уважно. Погойдав уперед-назад.
— Я чув про такі засушені вуха, члени і так далі.
— Це я в гука позичив, — сказав Нельсон. — Він однаково вже нічого не чув. А я хотів собі сувенір на пам’ять.
Хакі покрутив вухо на ланцюжку.
Ми з Донною почали виходити з кабінки.
— Мала, не йди, — сказав Нельсон.