— Інес, — сказав він.
Вона повернулась і підійшла. Він побачив серветку на кінці пилочки.
— Поверни голову на бік і так тримай, — сказала вона. — Отак. Сиди тихенько й не смикайся. Не смикайся, — повторила Інес.
— Тільки обережно, — сказав він. — Заради бога.
Вона йому не відповіла.
— Будь ласка, будь ласка, — промовив він. І замовк. Йому було страшно. Він заплющив очі й затамував подих, відчуваючи, як пилочка для нігтів пролазить у вухо й починає зондувати поверхню. Він був майже впевнений, що в нього серце стане. Потім вона пролізла трохи далі й почала повертати лезо туди-сюди, намагаючись розворушити те, що там було. Ллойд почув, як у вусі щось скрипнуло.
— Ай! — скрикнув він.
— Боляче? — вона дістала з вуха пилочку для нігтів і відступила на крок назад. — Щось змінилося, Ллойде?
Він закрив вуха руками, опустивши голову.
— Так само, — промовив він.
Вона подивилася на нього і закусила губу.
— Дай я сходжу у ванну, — сказав він. — Перш ніж продовжимо, мені треба у ванну.
— Іди, — сказала Інес. — Думаю, поки збігаю вниз, запитаю, чи є у твоєї хазяйки олія чи щось подібне. Може, навіть вушні палички є. Не знаю, чому я раніше про це не подумала. Про хазяйку.
— Це гарна ідея, — сказав він. — Я у ванну.
Біля дверей вона зупинилась і озирнулася на нього, потім вийшла. Він пройшов вітальню, зайшов у спальню й відчинив двері у ванну. Потягнувшись за унітаз, дістав звідти пляшку шампанського. Гарненько відхлебнув. Воно було тепле, однак добре пішло. Він ковтнув іще трохи. Спочатку він і справді думав, що зможе продовжувати пити, якщо обмежиться лише шампанським. Але дуже скоро виявив, що п’є по три-чотири пляшки на день. Він знав, що невдовзі з цим теж доведеться розібратися. Але спершу треба повернути слух. Усе по черзі, як вона й казала. Він допив шампанське й поставив порожню пляшку на місце за унітаз. Увімкнув воду, почистив зуби. Витершись рушником, Ллойд повернувся у кімнату.
Інес уже прийшла, стояла біля плити і гріла щось у маленькій каструлі. Вона глянула в його бік, але спершу нічого не сказала. Він подивився у вікно за її плечем. Пташка перелітала з одного дерева на інше, чистила пір’я. Але якщо вона й видавала якийсь пташиний шум, він його не чув.
Інес щось сказала, він не розібрав.
— Повтори, — попросив він.
Вона похитала головою і відвернулася до плити. Але потім знову повернулася до нього і сказала, доволі голосно й повільно, щоб він усе розчув:
— Я знайшла твою заначку у ванній.
— Я намагаюся пити менше, — відповів він.
Вона сказала ще щось.
— Що? — перепитав він. — Що ти сказала? — він дійсно її не чув.
— Поговоримо пізніше, — сказала вона. — Нам є що обговорити, Ллойде. Гроші — це одне. Але є й інші речі. Спершу розберемося з твоїм вухом, — вона вмочила палець у каструлю і зняла її з плити. — Нехай хвилинку охолоне. Дуже гаряче. А ти сідай. Обмотай плечі рушником.
Він зробив, як йому сказали. Сів на стілець, обмотав шию та плечі рушником. Потім ударив себе кулаком збоку по голові.
— Чорт забирай, — простогнав він.
Інес не відреагувала. Вона ще раз умочила палець у каструлю, спробувала температуру. Потім налила рідину з каструлі в пластиковий келих. І з цим келихом підійшла до нього.
— Не бійся, — сказала вона. — Це лише дитяча олійка від твоєї хазяйки, і все. Я сказала їй, що у нас за біда, і вона подумала, що це може допомогти. Але жодних гарантій, — сказала Інес. — Але, можливо, воно щось там розм’якшить. Вона сказала, що в її чоловіка таке часто траплялося. Казала, що якось бачила, як у нього з вуха випав шматочок воску, наче великий корок. Це була вушна сірка, уявляєш. Вона порадила спробувати це. І вушних паличок у неї не було. Не розумію, як у неї може не бути вушних паличок. Оце мене справді дивує.
— Гаразд, — відповів Ллойд. — Гаразд. Я вже на все готовий. Інес, якби мені далі довелося так жити, то, по-моєму, я краще здох би. Чуєш? Я серйозно, Інес.
— Тепер нахили голову до кінця, — сказала вона. — І не рухайся. Я наливатиму доверху, а тоді заткну оцією ганчіркою. А ти просто посидиш хвилин десять. Тоді подивимось. Якщо це не спрацює, то в мене немає інших варіантів. Тоді я вже не знаю, що робити.
— Спрацює, — сказав він. — А якщо не спрацює, я знайду пістолет і застрелюсь. Я серйозно. Отакий у мене зараз стан.
Ллойд повернув голову і звісив її набік. Він дивився на речі в кімнаті з нової точки зору. Але кімната нічим не відрізнялася, все, як і раніше, лише тепер усе було на боці.
— Далі, — сказала вона.
Він узявся за стілець для рівноваги й ще більше опустив голову. Всі предмети в полі його зору, всі предмети в його житті, здавалося, перебували в дальньому кутку цієї кімнати. Він відчував, як тепла рідина ллється у вухо. Потім Інес піднесла ганчірку і притисла її. Через деякий час жінка почала масажувати ділянку навколо вуха. Вона розминала м’яку частину між щелепою й черепом. Потім перемістила пальці в ділянку над вухом і почала совати кінчиками пальців уперед-назад. Невдовзі він утратив відчуття часу. Десять хвилин могли вже минути. А може, і більше. Він досі тримався за стілець. Раз у раз, коли пальці Інес натискали на голову, Ллойд відчував, як тепла олія, налита всередину, переливається туди-сюди вушними каналами. Потім вона натиснула якось інакше, і йому здалося, що всередині щось тихенько свиснуло.