— Сядь рівно, — сказала Інес. Він сів і приклав долоню до голови, поки рідина виливалася з вуха. Інес підставляла рушник. Потім витерла вухо зовні.
Інес дихала носом. Ллойд це чув, чув, як вона вдихає й видихає. Він чув, як на вулиці біля будинку проїхала машина, а на подвір’ї, внизу під вікном кухні, виразно чикав секатор.
— Ну? — глянула на нього Інес. Вона чекала, вперши руки в боки, нахмурена.
— Я тебе чую, — сказав він. — Усе добре! Маю на увазі, що тепер я чую. І вже не здається, що ти говориш під водою. Зараз усе гаразд. Усе нормально. Боже, я вже думав, що з глузду з’їду. Але зараз усе добре. Я все чую. Слухай, сонце, я зроблю каву. Є ще трохи соку.
— Мені час іти, — сказала Інес. — Я запізнююся в одне місце. Але я повернусь. Якось сходимо пообідати. Нам треба поговорити.
— Мені просто не можна спати на цьому боці, от і все, — продовжував Ллойд. Він пішов за нею у вітальню. Вона підкурила цигарку. — Так воно й вийшло. Я спав цілу ніч на цьому боці, тому вухо заклало. Думаю, що все буде гаразд, якщо не забуватиму лягати на інший бік. Якщо буду обережний. Чуєш мене, так? Просто потрібно спати на спині, або на лівому боці.
Вона не дивилася на нього.
— Звичайно, це не назавжди, я розумію. Завжди так спати я не зміг би. Це точно не на все життя. Та деякий час доведеться. Тільки на лівому боці або на спині.
Але поки він це говорив, йому вже стало страшно, що скоро настане ніч. Він боявся тієї миті, коли почне готуватися до сну, боявся думати, що може трапитися потім. До того моменту ще лишилася купа часу, але йому було страшно вже. А що, як він посеред ночі випадково повернеться на правий бік і під вагою голови на подушці сірка знову заб’є канали вглибині вуха? Що, як він прокинеться й нічого не чутиме, головою за кілька сантиметрів від стелі?
— О боже, — сказав він. — Господи, це жах. Інес, у мене щойно було щось на зразок нічного жахіття. Інес, куди тобі треба їхати?
— Я ж казала, — відповіла Інес, склавши речі у сумочку, вже готова йти. Вона подивилася на годинник. — Я вже запізнююся.
Вона пішла до дверей. Біля дверей Інес повернулася і сказала йому ще дещо. Він не слухав. Не хотів. Він спостерігав, як рухаються її губи, поки вона не договорила. Закінчивши, вона сказала:
— Бувай.
Інес відчинила й зачинила за собою двері.
Він пішов у спальню вдягтися. Але за мить вибіг назад, в одних штанах, і став біля дверей. Ллойд відчинив їх і прислухався. Він почув, як на сходовому майданчику внизу Інес дякує місіс Метьюз за олію. Почув, як бабуся сказала: «Будь ласка». А потім почув, як вона порівнює його зі своїм покійним чоловіком. Вкінці вона сказала:
— Залиште мені свій номер. Я зателефоную, якщо щось трапиться. Про всяк випадок.
— Сподіваюся, до цього не дійде, — відповіла Інес. — Але все одно нехай буде. У вас є на чому записати?
Ллойд почув, як місіс Метьюз відкриває шухляду й риється в ній. Потім бабусин голос промовив:
— Давайте.
Інес продиктувала свій домашній номер.
— Дякую, — сказала вона наостанок.
— Приємно було з вами познайомитися, — додала місіс Метьюз.
Він послухав, як Інес спускається сходами й відчиняє вхідні двері. Потім почув, як ті зачиняються. Він зачекав, доки Інес завела машину й поїхала. Потім зачинив двері й повернувся у спальню, одягтися.
Взувшись і зав’язавши шнурки, він ліг на ліжко і вкрився по підборіддя. Руки поклав під ковдру з боків. Заплющив очі й уявив, що зараз ніч і він засинає. Потім склав руки на грудях, щоби перевірити, чи підійде йому таке положення. Він робив усе із заплющеними очима. Гаразд, подумав він. Добре. Якщо він не хоче, щоб вухо знову заклало, доведеться спати на спині, от і все. Він знав, що в нього вдасться. Тільки треба пам’ятати про це, навіть уві сні, й не повертатися на інший бік. Чотири-п’ять годин сну — більше йому не треба. Він упорається. Могло бути й гірше. Певною мірою це був навіть виклик. Але він зможе. Він був у цьому переконаний. За хвилину він скинув із себе ковдру й підвівся.