Мені хочеться запитати, чи був якийсь сигнал перед тим, як це трапилося. Хочеться дізнатися, чи відчув він, як серце перестало битися чи, може, навпаки — пришвидшилося. Чи смикнулася у нього повіка? Але я мовчу. Не схоже, що він хотів би це обговорювати. Я ніколи не забуду того, що трапилося з Малим. Малий розпластаний на підлозі, гупає п’ятами. Тому тепер щоразу, як усередині щось затремтить, я затамовую подих і подумки готуюся отямитися на спині з чиїмись пальцями в роті.
Джей Пі сидить у кріслі на ґанку, поклавши руки на коліна. Я курю, струшуючи попіл у старе відро для вугілля. Слухаю, як Джей Пі щось розказує. Вже одинадцята ранку — півтори години до обіду. Ми не голодні. Але все одно хочеться зайти всередину й сісти за стіл. Може, ще зголодніємо.
Про що розказує Джей Пі? Він розказує, як у дванадцять років упав у колодязь поблизу ферми, де виріс. Колодязь був сухий, на щастя.
— Або на жаль, — каже Джей Пі, роззираючись і хитаючи головою. Розказує, як під вечір, коли його нарешті знайшли, тато витягнув його мотузкою. Джей Пі намочив штани. Жахливі речі він пережив у тому колодязі, гукаючи на допомогу, знову, і знову, і знову. Він аж захрип. Але каже, що той випадок із колодязем сильно вплинув на нього. Він сидів унизу, дивився на гирло. Далеко вгорі виднілося маленьке коло блакитного неба. Раз у раз пропливала біла хмара. Над ним пролітали зграї птахів, і від помахів їхніх крил Джей Пі ставало трохи спокійніше. Він чув й інші речі. Чув, як щось шарудить угорі, й боявся, чи не звалиться воно йому на голову. Він думав про комах. Він чув, як над гирлом колодязя дме вітер — цей звук теж справив на нього враження. Коротко кажучи, все його життя здавалося іншим на дні цієї криниці. Але нічого на нього не впало й не закрило маленьке синє коло. Потім прийшов батько з мотузкою, і невдовзі Джей Пі повернувся у звичний світ.
— Продовжуй, Джей Пі. Що далі? — кажу.
Якось у вісімнадцять чи дев’ятнадцять років, коли він закінчив середню школу й гадки не мав, що робити зі своїм життям, Джей Пі поїхав на інший кінець міста в гості до друга. Цей друг жив у будинку з каміном. Вони з другом сиділи й пили пиво. Музику слухали. А тут хтось дзвонить у двері. Друг іде відчинити. Там молоденька сажотруска зі своїм робочим приладдям. І капелюх такий, що Джей Пі аж рота роззявив. Вона каже другові, що у неї виклик на очистку каміна. Друг пропускає її в дім, жартома кланяючись. Дівчина не звертає на нього уваги. Вона розстеляє на каміні килимок і викладає свої снасті. На ній чорні штани, чорна сорочка, чорні черевики та шкарпетки. Капелюха вона, звісно, вже зняла. Джей Пі каже, що ледве стримувався, коли дивився на неї. Вона виконує свою роботу, чистить димар, поки Джей Пі з другом слухають музику, сьорбаючи пиво. Вони спостерігають за нею, дивляться, що вона робить. Час від часу Джей Пі та друг, усміхаючись, переглядаються, а то й підморгують. Вони аж брови піднімають, коли верхня половина дівчини ховається в димоході.
— Там було на що подивитися, — каже Джей Пі. Закінчивши роботу, вона згорнула приладдя у килимок. Узяла в друга чек, який виписали його батьки. А потім запитала, чи не хоче він її поцілувати.
— Це на щастя, — каже вона. У Джей Пі всередині аж йокнуло. Друг закочує очі. Дуркує. Потім, певно, добряче почервонівши, цілує її в щоку. Саме в цю мить Джей Пі вирішив дещо зробити. Він відклав пиво. Підвівся з дивана й підійшов до дівчини, коли та вже ступила за двері.
— А мене? — каже до неї Джей Пі.
Вона кинула на нього погляд. Джей Пі каже, що чув, як стукає серце. Дівчину, як виявилося, звали Роксі.
— Аякже, — каже Роксі. — Чому ні? У мене ще лишилося кілька зайвих поцілуночків.
Вона смачно поцілувала його в губи, потім розвернулася і пішла до виходу.
Джей Пі хутко вискочив перед нею на ґанок. Притримав їй сітчасті двері. Спустився з нею сходами й вийшов до узбіччя, де вона припаркувала свій фургон. Він уже не контролював себе. Ніщо на світі більше не мало значення. Він розумів, що зустрів людину, від якої в нього аж ноги тремтіли. Він відчував, як на губах досі палає той поцілунок, ну і все таке. Джей Пі не тямив, що робить. Його переповнювали почуття, і він не розумів, як із цим бути.
Він відчинив їй задні двері фургона. Допоміг скласти речі всередину.
— Дякую, — сказала вона.
У нього вирвалося, що він хотів би побачитися знову. Чи не проти вона якось сходити з ним у кіно? А ще він раптом усвідомив, що хотів би робити в житті. Те, що й вона. Чистити димоходи. Але тоді він цього не сказав.
Джей Пі каже, що вона вперлась руками в боки й уважно до нього придивилася. Потім узяла на передньому сидінні візитку й подала йому.