— Зателефонуй на цей номер сьогодні після десятої вечора. Побалакаємо. А зараз мені треба їхати.
Вона наділа капелюха, але одразу зняла. Ще раз подивилася на Джей Пі. Їй, мабуть, сподобалося те, що вона побачила, бо цього разу вона всміхнулася. Джей Пі сказав, що у неї біля рота пляма. Потім вона сіла у фургон, посигналила й поїхала.
— А далі що? — кажу. — Розказуй, Джей Пі.
Мені було цікаво. Але я слухав би навіть про те, як він продавав підкови.
Уночі йшов дощ. Хмари позбиралися біля пагорбів по всій долині. Джей Пі прокашлюється і дивиться на пагорби, на хмари. Потирає підборіддя. І продовжує розповідати.
Роксі починає ходити з ним на побачення. Він потроху вмовляє її, щоби брала його з собою на роботу. Але Роксі працює з батьком і братом, і зайвих замовлень у них нема. Працівники їм не потрібні. До того ж, що це за Джей Пі й узагалі хто він такий? Будь обережна, попереджали вони її.
Коротше, сходили вони кілька разів у кіно. Сходили на танці. Але здебільшого залицяння оберталися навколо чищення димоходів. Не згледілися вони, каже Джей Пі, як зайшлося про шлюб. Невдовзі так і зробили — одружилися. Тесть Джей Пі приймає його в компанію на партнерських засадах. Десь за рік Роксі народила. Вона перестала бути сажотрускою. Принаймні вже не працювала. Незабаром у неї народилася ще одна дитина. Джей Пі вже під тридцять. Він купує будинок. Каже мені, що тоді був задоволений своїм життям.
— Мене влаштовувало, як усе складалося, — каже він. — У мене було все, що я хотів. Дружина й діти, яких я любив, і робив я те, що хотів робити в житті.
Але чомусь — хто його зна, чому ми робимо певні речі, — він починає пити. Тривалий час п’є тільки пиво і лише пиво. Будь-яке пиво — було неважливо. Каже, що пив двадцять чотири години на добу. Пив уночі перед телевізором. Звісно, іноді випивав і щось міцніше. Але лише тоді, коли вони їхали десь за місто — траплялося це нечасто, або коли гості приходили. А потім він незрозуміло чому перейшов із пива на джин-тонік. Після вечері доганявся джин-тоніком перед телевізором. У руці в нього завжди була склянка джин-тоніку. Каже, що смак подобався. Після роботи замість того, щоб їхати додому, йшов пити. Потім почав пропускати вечерю. Просто не приходив. Або приходив, але нічого не їв. Наїдався закусками в барі. Бувало, зайде в дім і жбурне судочок із обідом через усю вітальню, просто так. Коли Роксі починала кричати, він розвертався й ішов. Випивка перемістилася в часі до обіду, коли попереду було ще пів робочого дня. Каже, що він починав ранок із пари склянок. Перш ніж чистити зуби — хиляв. А вже потім пив каву. І на роботу ходив із термосом горілки в судочку.
Джей Пі замовк. Різко. Що трапилось? Я ж слухаю. Це допомагає мені розслабитися. Відволікає від свого. Кажу йому:
— Ти чого? Продовжуй, Джей Пі.
Він потирає підборіддя. Невдовзі продовжує розповідати.
Тепер Джей Пі з Роксі ведуть справжні бійки. Тобто бої Джей Пі каже, що якось вона вмазала йому кулаком і зламала носа.
— Диви. Ось тут, — показує мені шрам на переніссі. — Отакий вигляд має зламаний ніс.
Він їй віддячив. Вибив плече. Іншого разу розбив губу. І перед дітьми теж билися. Все вийшло з-під контролю. Але пити він не кинув. Не міг. І ніщо не могло його змусити. Навіть батько Роксі та її брат, які погрожували фізичною розправою. Вони казали Роксі, щоби забирала дітей і переїжджала. Але Роксі була переконана, що це її проблема. Вона сама в неї влізла і сама все вирішить.
Джей Пі знову затих. Згорбився і зсунувся у кріслі. Дивиться, як машина їде дорогою від нас до пагорбів.
Я кажу:
— Мені цікаво. Що далі, Джей Пі? Розказуй.
— Я не знаю, — він знизує плечима.
— Усе гаразд, — кажу це, щоб він не соромився. — Продовжуй, Джей Пі.
Щоб усе налагодити, вона вирішила знайти собі хлопця. Джей Пі навіть не знав, як вона встигала з домом та дітьми.
Я дивлюся на нього. Він же доросла людина.
— Було би бажання, — кажу, — а час знайти можна. Якщо захотіти.
Джей Пі хитає головою.
— Мабуть, так, — каже він.
Хай там як, а він про все дізнався — про хлопця Роксі, й пішло. Зірвав у неї з пальця обручку. І пошматував кусачками. Ото весело було. А вранці дорогою на роботу його заарештували за водіння в нетверезому стані. Права забрали. На вантажівці вже не покатаєшся. Може, це й на краще, каже він. За тиждень до того він уже впав із даху та зламав великий палець. Зламана шия була лише питанням часу, каже він.
А сюди, до Френка Мартіна, він приїхав просохнути й поміркувати, як налагодити життя. Він був тут не проти волі. Як і я. Нас тут ніхто не тримав. Ми могли піти коли завгодно. Але рекомендували провести тут мінімум тиждень, а два тижні чи місяць, як тут казали, нам «наполегливо радили». Я вже казав, що у Френка Мартіна вдруге. Коли я підписував чек на тиждень заздалегідь, Френк Мартін сказав: