Старий нічого не відповів. Він далі обходив зал і зупинився біля вікна. Стояв із руками за спиною та роздивлявся порожню стоянку.
Жінка повернулася до міс Дент, обсмикнувши сукню під руками:
— Наступного разу, коли мені захочеться глянути любительські фільми про мис Барроу й ескімосів Аляски, я до них звернуся. Боже, я запам’ятаю це на все життя. Це треба було бачити! Деякі люди взагалі без гальм. До смерті ворогів доведуть своєю нудятиною. Ти б це побачила.
Жінка витріщилася на міс Дент, готова до суперечки.
Міс Дент узяла сумочку й поклала на коліна. Подивилася на годинник. Стрілки ледь-ледь повзли, майже не рухалися.
— А ти не дуже балакуча, — сказала жінка до міс Дент. — Але б’юся об заклад, тобі є що розказати. Правда? Ти хитра. Сидиш, наче води в рот набрала, поки інші базікають. Правильно? У тихому болоті чорти водяться. Це про тебе? — запитала жінка. — Як тебе звати?
— Міс Дент. Але я вас не знаю, — сказала міс Дент.
— Тю, наче я тебе знаю! — сказала жінка. — Не знаю і знати не хочу. Сиди там і думай що хочеш. Усім байдуже. Але мені здається, я права і ти не така вже і проста!
Старий відійшов від вікна і пішов на вулицю. За хвилину повернувся. У мундштуку вже диміла цигарка, і його настрій значно покращився. Старий розправив плечі, задер носа. Він сів біля жінки.
— Знайшов сірники, — сказав він. — Ціла коробка валялася під бордюром. Мабуть, випали в когось.
— Тобі завжди щастить, — сказала жінка. — І це добре. Я завжди це помічала, як ніхто інший. Удача важлива штука.
Жінка подивилася на міс Дент і сказала:
— Дорогенька, б’юся об заклад, у тебе в житті було вдосталь випробувань і помилок. Я точно знаю. На обличчі написано. Але мовчи собі далі. Ми самі поговоримо. Ти теж колись постарієш — от тоді буде про що поговорити. Ти тільки поживи, скільки я пожила. Або він, — жінка показала пальцем на старого. — Не дай боже, звісно, але ти ще свого дочекаєшся. На все свій час. Тобі навіть шукати нічого не треба. Воно саме тебе знайде.
Міс Дент устала зі сумочкою в руках і підійшла до фонтанчика. Попила й обернулася глянути на цих двох. Старий докурив. Він вийняв із мундштука недопалок і кинув під лавку. Постукав мундштуком по долоні, продув і поклав у нагрудну кишеню. Тепер і він звернув увагу на міс Дент. Він не зводив із неї очей і чекав разом із жінкою. Міс Дент наважилася заговорити. Вона не знала, з чого почати. Можна було би з того, що в неї у сумочці пістолет. Можна навіть розказати їм, що вона недавно ледь не вбила людину.
Але раптом вони почули поїзд. Спочатку свист, потім брязкіт і сигнал — на переїзді опустили шлагбауми. Жінка зі старим устали з лавки і пішли до дверей. Старий відчинив двері для своєї супутниці, а потім усміхнувся і подав знак міс Дент, що пропускає її. Притиснувши сумочку до грудей, вона вийшла слідом за старшою жінкою.
Поїзд свиснув іще раз, пригальмував і зупинився на станції. Ліхтар на кабіні машиніста хитався туди-сюди над колією. Два вагони, з яких складався цей маленький поїзд, були добре освітлені, тож трійця на платформі бачила, що поїзд майже порожній. Але це їх не здивувало. Навпаки, вони здивувалися, що в таку пору в поїзді взагалі хтось був.
Кілька пасажирів у вагонах визирали з вікон і дивувалися: куди ці троє їдуть так пізно? І чому? У таку пору вже час вкладатися спати. Кухні в будинках на пагорбах за станцією були вимиті, посудомийні машини давно вимкнені, все прибрано. У дитячих світяться нічники. Дівчата, мабуть, іще читають романи, накручуючи волосся на палець. Вимикаються телевізори. Чоловіки з дружинами готуються до сну. Ті кілька пасажирів, які сиділи у двох вагонах поїзда, дивувалися цій трійці на платформі.
Вони бачили, як яскраво нафарбована жінка середнього віку у в’язаному рожевому платті піднялася у вагон. За нею, стискаючи в руках сумочку, йшла молодша жінка, одягнена в літню кофтинку та спідницю. За ними в поїзд зайшов старий. Він рухався повільно і поважно. У старого було сиве волосся й біла шовкова краватка, тільки взуття не було. Пасажири зробили висновок, що ці троє були разом. Вони точно знали: день у цієї трійці видався не найкращий. Але ці пасажири й не таке бачили. Чого тільки не трапляється на світі. Могло бути й гірше. Тож досить уже було думати про цю трійцю, що йшла вагоном, займаючи свої місця. Жінка зі старим сіли поруч, молодша зі сумочкою — на кілька місць позаду. А пасажири вже роздивлялися станцію і думали про щось своє, як і до цієї зупинки.
Провідник глянув уперед на колію. Потім назад, туди, звідки вони приїхали. Він підняв руку з ліхтарем і подав машиністу сигнал. Машиніст тільки цього й чекав. Він повернув диск і опустив важіль. Потяг рушив із місця. Спершу повільно, поступово набираючи швидкість. Він прискорювався, доки знову не полетів крізь темряву, відкидаючи світло з вікон вагонів на дорожнє полотно.