Це була тридцятип’ятирічна жінка з волохатими руками, в розтоптаному взутті. Вона потиснула йому руку і послухала його промову, не запитуючи нічого про дітей — навіть імен не спитала. Коли він завів її у кімнату, де гралися малі, вона просто дивилася на них, не зронивши ні слова. Тільки коли вона нарешті всміхнулася, Карлайл помітив, що у неї немає зуба. Сара покинула олівці, встала і підійшла ближче. Вона взяла Карлайла за руку й подивилася на жінку. Кіт теж не зводив із неї очей. Але потім знову взявся до своєї розмальовки. Карлайл подякував жінці, що та виділила час, і сказав, що буде на зв’язку.
У той же день він переписав номер із дошки оголошень у супермаркеті. Хтось пропонував послуги няньки. За потреби нададуть рекомендації. Карлайл зателефонував за номером — йому відповіла товстуха Деббі.
За літо Ейлін надіслала дітям кілька листівок, своїх фотографій і листів, плюс декілька власних малюнків пером, які вона зробила, відколи пішла. Вона також надсилала Карлайлу довгі сумбурні листи, в яких просила розуміння у цьому питанні — у цьому питанні, — але казала, що вона щаслива. Щаслива. Ніби щастя — це єдина річ у цьому житті, думав Карлайл. Вона писала, що якщо він дійсно кохає її, як сам казав, та й вона у це вірила, — а вона теж його кохала, не забувайте, — то він зрозуміє і прийме все як є. Вона писала: «Справжні узи не розірвеш». Карлайл не зрозумів, чи це вона про їхні стосунки, чи про життя в Каліфорнії. Йому не подобалося слово «узи». Як це взагалі стосується їх обох? Вони що — підписували якийсь контракт? В Ейлін, мабуть, їде дах, якщо таке пише. Він перечитав цей шматок, а потім зім’яв лист.
Але за кілька годин дістав лист із урни й поклав до іншої пошти в коробку на полиці у себе в шафі. В одному з конвертів була її фотографія в крислатому капелюсі й купальнику. І малюнок олівцем на цупкому папері: жінка стоїть на березі річки у прозорій сукні, прикривши очі руками, згорблена. Карлайл припустив, що це була Ейлін, що так вона показує, наскільки болісно переживає цю ситуацію. У коледжі вона демонструвала неабиякі успіхи в малюванні, і коли погодилася вийти за нього заміж, сказала, що не закине свій талант. Карлайл сказав, що це зрозуміло. Обов’язково, повторював він. Так їм обом буде ліпше. У ті часи вони кохали одне одного. Він знав це. І не міг уявити, що покохає когось іншого так, як її. І її любов він теж відчував. А потім, після восьми років шлюбу, Ейлін його покинула. Вона, як сама писала у листі, вирішила «ловити момент».
Побалакавши з Керол, він перевірив, як там малі — малі спали. Потім пішов на кухню й налив собі. Думав зателефонувати Ейлін, розказати про біду з нянькою, але вирішив, що не варто. У нього, звісно, був її номер та адреса. Але телефонував він їй лише раз, а листів узагалі не писав. Частково тому, що був ошелешений її вчинком, а частково через гнів і приниження. Одного разу влітку після кількох склянок він наплював на те приниження й зателефонував. Слухавку взяв Річард Хупс. Річард сказав:
— Здоров, Карлайле — так, ніби вони досі приятелювали. А потім, ніби щось пригадавши, промовив: — Зачекай хвилинку, добре?
Ейлін підійшла до телефону і сказала:
— Карлайле, як справи? Як дітки? Розказуй.
Він сказав, що з дітьми все гаразд. Щойно він розкрив рота, щоб додати щось іще, вона перебила:
— Я знаю, що з ними все гаразд. А ти як?
Далі вона завела про те, що її голова вперше за довгий час опинилася в потрібному місці. Потім захотіла поговорити про його голову та карму. Вона перевіряла його карму. Його карма має скоро нормалізуватися, сказала Ейлін. Карлайл слухав і не вірив власним вухам. Потім сказав:
— Мені час іти, Ейлін.
І поклав слухавку. Десь за хвилину телефон задзвонив, але чоловік більше не відповідав. Коли дзвінок втих, Карлайл зняв слухавку з гачка і лишив так, доки не піде спати. Він хотів зателефонувати їй ще раз, але боявся. Він досі сумував за нею, і йому хотілося поговорити щиро. Він хотів почути її голос — ніжний і врівноважений, а не одержимий, як в останні кілька місяців, — але, якщо він набере її номер, слухавку може взяти Річард Хупс. Карлайл точно знав, що більше не хоче чути його голос. Вони з Річардом були колегами вже три роки, майже друзями — так здавалося Карлайлу. Принаймні вони разом обідали в їдальні, обговорювали Теннессі Вільямс і фотографії Анселя Адамса. Але навіть якщо відповість Ейлін, то може знову завестися про його карму.