— Я розумію, старий. Усе гаразд. Буває. Не переймайся, — сказав він. — Слухай. А можна тебе дещо попросити? Я придумав. Принесеш якийсь цупкий папір? І ручку. Дещо зробимо. Намалюємо собор разом. Принеси ручку й цупкий папір. Давай, старий, неси.
Я пішов нагору. Ноги були ватяні. Ніби щойно побігав. Я глянув у дружини в кімнаті. Знайшов на столі кілька кулькових ручок. А потім подумав, де б це взяти такий папір, як йому треба.
Внизу, на кухні, лежав пакет із магазину з цибулевим лушпинням на дні. Я витрусив його. Поніс у вітальню й сів із ним на підлогу біля ніг сліпого. Я розчистив місце й розгладив пакет на журнальному столику.
Сліпий зліз із дивана й сів поруч зі мною на килим.
Він провів пальцями по паперу. Пройшовся вгору й униз, із боків. І краї, навіть краї. Навіть кутики обмацав.
— Гаразд, — сказав він. — Ну, погнали.
Він намацав мою руку, в якій була ручка. Поклав свою долоню на мою.
— Давай, старий, малюй, — сказав він. — Малюй. Побачиш. А я слідуватиму за тобою. Все буде добре. Ти, головне, починай. І все вийде. Малюй, — сказав сліпий.
Тож я почав. Спершу намалював коробку, схожу на будинок. Може, навіть наш будинок. Потім зробив дах. І з кожного боку даху домалював шпилі. Хай бог милує.
— Шикарно, — сказав він. — Неймовірно. У тебе гарно виходить. Ніколи не думав, що щось подібне може трапитися у твоєму житті, правда? Ну, життя — дивна річ, це всім відомо. Ти продовжуй. Так тримати.
Я намалював у вікнах арки. Намалював кам’яні контрфорси. Почепив двері. Я не зупинявся. Ефір по телевізору вже закінчився. Я відклав ручку й розім’яв пальці. Сліпий помацав папір. Він водив кінчиками пальців по малюнку, по всьому, що я намалював, і кивав.
— Непогано, — сказав сліпий.
Я знову взявся за ручку, і він намацав мою руку. Я продовжив.
Я не художник. Але треба було довести справу до кінця. Моя дружина розплющила очі й подивилася на нас. Вона сиділа на дивані в розхристаному халаті.
— А що ви робите? — запитала вона. — Розкажіть, мені цікаво.
Я не відповів. Сліпий сказав:
— Ми малюємо собор. Удвох. Натискай сильніше, — сказав він до мене. — Отак. Так краще. Ага. У тебе вдалося, старий. Бачиш. А ти боявся. Вдалося, правда? Ти сьогодні в ударі. Розумієш, так? Ти нам зараз шедевр організуєш. Як рука, не втомилася? — запитав він. — Намалюй іще трохи людей. Що ж це за собор без людей, га?
— Що відбувається? — не зрозуміла дружина. — Роберте, що ви робите? Що відбувається?
— Усе гаразд, — відповів він їй. І сказав мені: — Заплющ очі.
Я зробив це. Заплющив очі, як він сказав.
— Заплющив? — перепитав він. — Тільки не махлюй.
— Заплющив, — сказав я.
— Так і сиди. Не зупиняйся. Малюй.
Ми продовжили. Його пальці рухалися папером на моїх пальцях. Нічого подібного раніше у моєму житті не було. Потім він сказав:
— Думаю, досить. По-моєму, вдалося. Глянь. Як тобі?
Але я не розплющив очі. Подумав, що посиджу так іще трохи. Мені здалося, що так буде правильно.
— Ну як? — запитав він. — Ти дивишся?
Мої очі все ще були заплющені. Я був удома. Без сумнівів. Але здавалося, що навколо нічого немає.
І я промовив:
— Це просто дивовижно.
Інформація видавця
Літературно-художнє видання
Реймонд Карвер
СОБОР
З англійської переклав Юрій Паустовський
Літературна редакторка Оля-Леля Положевич
Коректорка Людмила Лободзець
Обкладинка Анни Стьопіної
Макет Альони Олійник
Підписано до друку 22.12.2021. Формат 84☓108 1/32.
Умов.-друк. арк. 10,92. Обл.-вид. арк. 7,95.
Наклад 1 000 прим.
Замовлення № ЗК-
Видавництво «Книги — ХХІ»
Адреса для листування:
а/с 274, м. Чернівці, 58032, Україна
тел.: +380 (372) 586021, моб. +380 (98) 7150181
booksxxi@gmail.com
books-xxi.com.ua
Свідоцтво про державну реєстрацію
ДК № 5259 від 16.12.2016 р.
Віддруковано АТ «Харківська книжкова фабрика “Глобус”»
61052, м. Харків, вул. Різдвяна, 11.
Свідоцтво ДК № 3985 від 22.02.2011 р.
Реймонд Карвер дивовижно співчутливий і чесний, геть не претензійний і неупереджений. Його погляд націлений лише на опис і розкриття світу таким, яким він його бачить. І погляд цей такий ясний, що аж болить серце.