– Кльову чувак поставив фішку у себе на житті, – Костик погладив кремове кругле коліно Надії; від неї смачно пахло, жінкою пахло. Вона не відсунулася, правда, обсмикнула сукню. Кайф зі свистом вилітав з голови. Вона з цікавістю, трохи тривожно дивилася на Бориса.
– Ми не будемо, стара, їбатися, – несподівано сказав, як десь із самого дна, Артур. – Це нудно. Можливо, хтось скаже «бридко». Але мені ваші пизди остопизділи. Да. У тебе, напевне, кайфова пизда. Але я тебе не бажаю. – Він клацнув пальцями досить-таки елегантно. – Бля, та я всього Києва не захочу… – Артур пошукав когось очима. Надії не треба було повторювати. Він шукав Софію.
– Ну. Нехай. Відтопирюється, шалава, – невідомо для кого сказав Артур, втомлено провів по обличчю рукою. – На хуя вся ця параша, коли ти здохнеш, підеш у невідомість, і ніяка пизда тебе не згадає. – Він нагнув голову. – Розстебни штани.
– Я так не хочу, – пролепетала Надія, але штани розстебнула і взяла в рота: «Від його члена приємно пахне…»
Підійшла Софія. Зараз вона нагадувала модель з порножурналу. Артур дивився на неї, трохи викрививши губу. Він сказав:
– Що взагалі людині потрібно? Рано чи пізно вона, ця комаха, зійде в могилу. Через десять років, через двадцять там… до безкінечності… Вони жеруть вітаміни, приймають кисневі ванни, відкривають рахунки в банках, вони… Вони зайняті своїм калом, сечею. О, у мене батько, блядь, під ним ходить не одна тисяча людей. А скільки шаровиків. По неділях – церква. Піп відпустить. Потім психоаналітик, який довбеться у сраку…
Надія підвела голову і запитала, чи приємно йому. Артур дивився на Софію. Та продовжувала їх розглядати крізь пальці. Надія подумала: «Вона малохольна, ця дєвка…» І тут Артур кінчив, слабо пропищав, як кролик. Софія підійшла і засунула їй пальці у вагіну. Вийняла й облизала. Вигляд зовсім як у дитини.
11
Чорне ікло обсидіанового неба. Її розкачує, наче на дитячих гойдалках. Надію піднуджує, і вона спочатку кволо починає брикатися. І тут на круглу масну жовтогарячу пляму вибігає пудель, а потім з’являється маленька барбі з блискучими велетенськими синіми очима, на тобі, просто Мальвіна грьобана, – пролітає в голові Надії. Пудель, розпалившись, сере на жовтогарячому крузі. Софія сидить, розчепіривши ноги. Блискавку на джинсах заїло, і вона ніяк не може її розстебнути. Вона хоче попісяти. Нарешті вирішує просто – крізь штани. Дівчина років п’ятнадцяти, трохи молодша за Софію, з цікавістю дивиться на компанію. Софія тицяє у неї пальцем, довгим і красивим. Навіть вишуканим і витонченим, – думає Надія. Софія говорить спокійно:
– Твоя собака насрала на нашій території.
Борис підходить і піднімає пуделя на повідку. Дівчина затуляє руками рота. Вона нічого не розуміє, але їй страшно. Вона говорить:
– Ми не хотіли!
Артур сміється дзвінко, як на пляжі, як на гулянці:
– Ти теж собака? Шо? Ти теж собака. – Він підходить і бере її двома пальцями за підборіддя, так що лишаються сліди.
Пудель запручався й вискалив ікла.
– Ти сматрі, мразь, – сказав Борис.
Надія бачить великі садові ножиці. Але Софія виявляється спритнішою. Вона підходить, зупиняється в кількох кроках від незнайомки, повертає голову то вліво, то вправо, заглядає у вічі, а потім спокійно говорить:
– Ти бачиш… – пальцем на обісцяні штани. – У мене штанці мокрі, – вона говорить тоном ображеної дитини, і Надія розуміє, що вона не кривляється: так говорять або ангели, або садисти, цього вона, слава Богу, надивилася. – Знімай, сука, штани, а то я зжеру на твоїх очах песика… Разом з його гімном. – І Софія відвішує, повільно, наче в рапіді, дівчині ляпаса.
Дівчина стоїть, витріщивши свої волошкові очі, і не рухається з місця. Борис клацає ножицями. Щось хрумкає, і пес не встигає заверещати, як його передні лапи стрибають на траві окремими живими істотами на жовтому масному п’ятаку, освітленому ліхтарем. Надія заплющує очі. Щось входить у неї іззаду, як жерстянка, але вона не стогне – кайф від кокаїну хвилями б’є у голову, яскравими вибухами радості: роби, що хочеш. За кілька хвилин вона починає рухатися, розправляти м’язи сфінктера, але це більше нагадує лікарню, де у тебе беруть аналіз калу. І вона починає голосно сміятися. Член Артема завмирає і висковзує слизькою гадюкою назад. Надія продовжує сміятися. І тут Андрій з розмаху б’є дівчину молотком по голові, але попадає в плече. Хитаючись, вона біжить і просить, щоб її не вбивали. Артем повільно йде за нею, простягає руку, і йому подають монтування.