Саїда вони поділили. Нічого, ніяка хмара, ніякий розкол не пройшов між ними. Саїд прийшов не сам, а привів Лялю. Саїд – широкий у плечах, весь синій від тату, голомозий і засмаглий, не приховував своєї орієнтації, але швидше він трахав усе, що попадало йому під руку. Дві тюремні ходки зробили з нього наркомана, активного гомосексуаліста, навіть жінок, з якими знався, він порав через задній прохід або рот. Саїд їх учив філософії життя, а у перервах на євроремонтній кухні трахав у задницю Лялю, Софію і Жо. І все було б гаразд, але Ляля кохала убопівця Пашу. І через місяць УБОП упав на хату Жо. Саїд пішов дворами і дорогою потрапив під машину: з кулею у плечі, з поламаними ребрами він дістався до лісу. Там, з лисого пагорба, згори він побачив дивну бетоновану споруду. Інтуїція, інстинкт звіра підказали, що тут він зможе врятуватися, саме врятуватися, а не передихнути.
18
Отже, коло невмолимо замикалося. Лукаш про це не думав – воно висіло над ним, як те, що й оберігало його в роки молодості дорогами, коли він був простим хіпі, а не єдиним синком багатих батьків. Він встав із самого ранку, вірніше, рівно о п’ятій його підкинуло. Тоді стояла важка осінь. З важким мокрим листям, покритим снігом. Лукаш повільно підвівся східцями нагору. Там, де повинні знаходитися нефи, стирчали бюсти медичних світил. Зараз, коли він дивився на них, йому викручувало кишки, анус, мошонку і весь організм кудись просився – хто його знає куди. Він їм вірив усе ж таки. Принаймні, свого часу Лукаш зупинився, засунув до кишені халата руку, витягнув цукерку і з’їв її, смачно плямкаючи у глухі анфілади трупарні. Потім він піднявся на самий верх, уже не маючи того звичного спокою, що відчував кожного разу. З висоти він подивився на чорну землю. Перед очима щось мигтіло. І це відбувалося з ним уперше. Він подумав про сонм медичних світил, які б записали його у заправські маніяки, але власне сама належність до їхнього братства давала йому безбоязно, як і хворому, мандрувати краями чиєїсь свідомості. Від останньої думки його підкинуло. Лукаш зрозумів, що спокій втрачено. Прощавайте, древні козли. Нічого не буває таким вічним, як тимчасове, а ви народилися із впевненим поглядом у вічність, і життя вас вивернуло, як гнилі тельбухи, описані у дисертаціях. Він продовжує дивитися на важку сиру землю, на ліс, на листя, що ніяк не підійме вітер; він думає: «Рік тому я зустрів Надію». Він тоді, напевне, щасливим був, рік минув, а його продовжувало розпирати; це було на вечірці невропатологів, а її занесло туди невідомо що, напевне, жадоба пригод і щемкий сексуальний голод, а у нього – день ангела… Зараз він дивився на чорну важку землю. Це відбувалося вчора або сьогодні, коли він був щасливим після року зустрічі з Надією. Він побачив її зі спини, а коли вона обернулася, він стояв вражений, наче світ, земля, на котру він зараз дивився, похитнулася… А потім вона виникала, все яскравіше, зі світловим днем і тіпалася фобічним жахіттям уночі.
Сьогодні його повело вниз. Він стояв недовго, як раніше. «Блядь, – подумав він, – як важко нині назвати людину людиною, і чи, взагалі, існує таке розуміння, як людина, і хто його визначає, коли не Бог? Ми самі собі вигадуємо дурниці і називаємо це Промислом Божим?» Таке от пройшлося в його голові. І він не знав, не відав, бо ніколи особливо не вірив, наче стояв і хитро спостерігав за усім на бордюрі. А зараз виходило так, що він, наче комаха, яку накрили великою склянкою і поволі сунули туди, куди йому потрібно, а він туди аж ніяк не хотів.
В анатомічному відділенні, вірніше в прозекторській, він висунув мерця з холодильника. Лукаш дивився на труп дівчини, зачаровано розглядаючи тонкі, колись плавні риси, витончені і класичні до універсальності, а зараз жорсткі після смерті. І він подумав: «Усі ми збоченці – в душі чи так просто. Навіть у словах, навіть у добрих вчинках ми маємо зрозуміти, що дії пересилюють слова, коли слова не спонукають на діло. Майже тобі Христова заповідь, але уніфікована на сучасність», – пройшлося у нього в мізках. І він укотре вловив: він думає про це, тобто про Бога і смерть. Як і про любов. Лукашу зробилося млосно. Сьогодні має щось трапитися. Не інакше, сьогодні відбудеться те, на що він чекає, а чекає він хто його знає чого.