– Іди геть! Іди на хуй звідси! – крикнула Софія на малу і подалася до своєї машини. Її зацікавив чоловік, що виповз із «хаммера». Несподівано у неї заболіло у нутрощах, вірніше, не заболіло, а знудило, просто-таки вивернуло, наповнило рота жовчю. І Софія блювонула в канаву дороги. Мала із цікавістю перевела погляд на неї. Тато і мама, чи хто там, перестали вошколупитися. Софія проблювалася, витерлася хусточкою, відкоркувала віскі і зробила кілька довгих ковтків.
– Ей, суче вим’я, ану чеши звідси. Знаєш, де міліція?
– Ага. А мені цікаво, візьми мене на руці, – сказала мала.
– Ще чого. Чеши звідси. Ти бачиш, що татові і мамі капут! Хана їм!
І тут мала розревлася. Ревла вона так голосно, що покривала гуркіт надзвукових літаків. Софія спустилася в канаву, що називалася у китайців, напевне, дорогою, витягла малу. Потім сіла у свою автівку і підігнала до «хаммера», звідки випав чоловік. Нікого не було, а гелікоптер, вірніше його тінь, гнався між кварталами. Софія помчала прямо на тінь гелікоптера, наче хто її пхав у спину. Маленький «порш» садонувся об бампер, і його розвернуло впоперек. І тут вона побачила, як чоловік біжить дюнами, а кулі сиплються йому на спину. Вона погнала «хаммер» іншою трасою, що охоплювала петлею ці дюни і виходила прямою стрілою на море. Напевне, туди біг чоловік, і якоюсь мірою йому було насрати на те, що його ось-ось перетворять на фарш.
12
Двері відчинила жінка із шолудивим обличчям, у засмальцьованому східному халаті і шелесткими очима. Вона неприємно пробігла по Надії поглядом, облизнула пальці у чомусь брунатному, але нічого не сказала. Пропустила арабів уперед, а Надію лишила на кухні, заваленій різнокольоровими коробками, із загидженою газовою плитою, блискучим нікельованим чайником. На стіні висіли непристойного змісту фотокартки. І цей смітник, і цей запах, і ці порвані, але досить якісні порнографії збудили Надію. Вона розставила ноги і легенько промасувала проміжність. Збудження від низу перебралося до горла. Тільки тоді вона почула позаду окрик. Вірніше, гортанний смішок. Вона обернулася. Перед нею стояла стара. Вона знаками наказала йти за нею. Надія встала, обсмикнула сукню і пішла за старою. Будинок виявився досить просторим.
Ванна була великою і чистою. Такі ванни бувають лише у голлівудських зірок, олігархів і ще у когось, лише не у її скромного Лукаша. Вона спересердя ледь не сплюнула. Обидва араби сиділи у велетенській ванні і цілувалися. Надія вся витягнулася від цікавості й усміхнулася. Їй це подобалося. Араби перестали цілуватися. Один встав і підійшов до неї. Оливковий і блискучий від води. Член бився об стегна. Він узяв її руку і затиснув член у кулак.
– Давай, посмокчи його. Мені давно жінки не смоктали.
Араб у ванні голосно розсміявся. Вона стала на коліна і взяла у рот. Араб застогнав і засмикався тілом. Другий реготав і плюскався у ванні. Коли перший кінчив, голосно і протяжно, як важка в’ючна тварина, другий підібрався іззаду і підняв їй сукню. Він задоволено поплескав її по сідницях і, прицмокнувши, сказав:
– Ага, ага, ага. У тебе жопа кращій, ніж у твій сина!
13
Артур втомився дивитися на одноманітну синю воду, на красивих жінок, в яких напевне, якщо роздягти, на скоромному місці виявиться гладко, наче на голомозій голові генпрокурора. Утомився дивитися на повільні рухи кельнерів, безмовних, наче риби у глибокій і чистій воді. Він лишив хлопців угорі, а сам спустився вниз. Ліфт падав тихо і безшумно. Це було цікавим, не інакше – цікавим, позаяк останні події його начебто висмикнули, відтягнули від звичних і комфортних речей, людей і безкінечних безтурботних балачок. Зараз він потроху до цього повертався, з насолодою і роздратуванням. Дратувала його відсутність опори. Повна відсутність розуміння людей, хоча він про це не знав. І не лише самовпевненість була причиною. Його реально дратував той світ, що вони покинули, засунули туди свої руки, взяли його і вивернули, наче гнилу кишку. Але ніхто про це не знав. Його дратували легкі рухи людей у синьо-золотому полудні; висячі сади з декоративними деревами, деревами і птахами з далеких тропіків; відкриті веранди, широкі, наче крила повітряних лайнерів, – ця його повсякденна реальність, до якої він звикав десятки років: усього хотіти і все мати. Але ця повсякденна реальність не знала, що він умів, що він зрозумів, як ухопив це життя за гарячий загривок. На відмітині шістнадцятого поверху ліфт зупинився, і до кабінки увійшов товстун на коротких міцних ногах. У проліт Артур побачив широке вікно – чисте, що майже повітря, і висячий чорний павук гелікоптера, де петардами розквітали на передніх розкриллях, під самим черевом, зірочки.