– Це точно воно…
Коли він вибрав місце, щоб посрати, то відчув щось не дуже приємне на своїй потилиці. Він продовжував видавлювати із себе лайно, але характерний клок-клам зупинив на секунду цей процес. Повільно він відвів рукою ствол, але той уперто ставав на місце – на його потилицю. Позаду щось голосно сопіло, наче горила зі столичного зоопарку. З того, що його не підривають, він розумів, що те, котре вихрюкує повітря, має трохи більший ай-к’ю, ніж горила чи інший примат. Нарешті процес у пришвидшеному темпі був завершений, штани натягнуті, а холодний стволяра відійшов убік. І голос, пискливий, як у мультяшного гнома, наказав:
– Рука вгору.
Він підняв одну руку вгору. Голос заверещав:
– Рука вгору!
Він підняв другу і повільно розвернувся. Те, що перед ним стояло, мало чим нагадувало мавпу, але й до людини воно ледь-ледь дотягувало. Перед ним стояла жінка років тридцяти, тримаючи наперевіс карабін. У неї було кругле монголоїдне обличчя, зовсім не саха, але напевне ще звідтоді, коли її предки прийшли на цю землю. Невимовно повні губи, широкі плечі, та й сама вона більше нагадувала ведмедика середнього зросту. І йому зробилося погано. Естетика напріч відсутня, якщо не вважати серливого птаха, що сів на гілці у тітки за спиною і кричав, як десяток наляканих котів.
– Іди за мною. А то пропадай, – сказала жінка, опустила гвинтаря, розвернулася і легко, як для такої туші, рушила вгору між куцих деревець та ще якоїсь рослинності. Він постояв, стенув плечима і рушив за жінкою. І тут землю так затрусило, що він поїхав назад – добрих сто кроків, що їх пройшов, він відмотав назад. Жінка продовжувала йти, а він сидів на сраці і дивився на неї, вже з неприхованим страхом. І тоді, наче вперше, наче крізь сон, він подумав, що недавно ще бачив хвилі синього моря.
Історія ця могла мати продовження, і ніхто не бажав, щоб це так закінчилося. Прийшла її подруга, невелика, схожа на казашку хуна, з прямим носом і горіховими очима. Хвіст дороги, гірлянди синьо-зелених лампочок по обидва боки. Дівчата – одна зліва, друга по праву руч, п’яні. І клоуном стрибав між ними Касим. Він то робив жабу, то намагався стати на руки. Нарешті мені обридло на це дивитися, і я пішов спати. Перед очима білими свічками стояли абрикоси. Пізніше я почну розуміти, відчувати ці ситуації з порожніми пейзажами, короткими спогадами. Я упав на ліжко і проспав до ранку, напевне чекаючи, що вони повернуться десь близько опівночі. Ранок застав мене одного. Я прийняв душ, спустився до нижнього бару, відразу півквартала від будинку. Просидів там до полудня. О полудні, хвилина в хвилину, Касим увалився до порожнього бару, де літало сонце і пилюка в центрі танцмайданчика. Розмова у нього була коротка – вони грали в карти в одному з катранів. Потім він пішов відлити. Окрім нього, Інки та Лелі, в залі було ще четверо відвідувачів. Він розповідав, а у мене перед очима стояв порожній пейзаж. Найцікавіше, що цей пейзаж я зроду не бачив. Може, це уві сні, а може, десь іще було. Чи, може, буде – креснула така думка, надокучлива, але не шкідлива, як муха. Я провів поглядом уздовж стійки, напевне знаючи, чим закінчиться його розповідь. Але Касим замовк, почав смикати пальцями за моє плече.
– Давай доказуй, а не то я помру від твоїх ідіотських приколів, – сказав я, підтягуючи до себе кухоль пива. Але Касим мовчав так, наче перед ним валькірії влаштували стриптиз.
– Ходімо, припездку, додому. – Я ухопив його за лікоть і виволік на вулицу. Касим напрочуд слухняно плівся до самого будинку, до ліфта, а скрізь стояв день – порожній, залитий, наче соусом, сонцем. У кімнаті він сів, роззувся і почав обстригати на пальцях нігті. Я зазирнув йому в очі.
– Я не знаю, хто це зробив, – сказав він.
Я терпляче дочекався, коли він пообрубує свої ратиці. Касим хитро зіскочив і подався до дверей, поки я на кухні вовтузився з кавою. Я копняками заставив його повернутися назад. Зараз я бачив перед собою переляканого до рідкого проносу інтелігента, сина інтелігентів, і діти у нього виростуть з душами, чорнішими від землі. Касим заскиглив, і мені більше нічого не треба було.
– Я сидів у параші, а вони їх рубали молотками…