Я, звісно, негайно зайняв зручну позицію — на лампі, прямо над ними, потурбувавшись про те, щоб не потрапити на очі Логану. Моя вихованка теж провернула обережний маневр. Насунувши капелюха на очі й намагаючись триматися в тіні, перемістилася вздовж стіни і заховалася за шафою. Ніхто не звернув уваги на її дивну поведінку. Я давно помітив, що у публічному домі взагалі мало витріщаються по боках. І відвідувачі, і повії надто перейняті невигадливою грою, що передує спарюванню.
— Ну, як тобі мої ціпоньки, пустуне? — запитала мадам Роза, поплескавши Логана по веснянкуватій щоці.
Він побідкався:
— Страшні, як ропухи:
— Ти не просив красунь. Ти сказав: щоб були посередниці між місячними, коли бабі легше залетіти. Таких я й вибрала. Не забудь, що ти обіцяв: якщо у когось з них з твоєї ласки станеться перебій у роботі…
— Заплачу, заплачу, — нетерпляче увірвав штурман. — Ти краще скажи, обдумала мою пропозицію?
Мадам Роза пожувала губами.
— Ти хочеш купити у мене трьох чорних дівчат. Так?
— Так. Бажано у тілі.
— Не винайняти, а саме купити? — уточнила вона.
— Так, так, грець би тебе взяв! Є товар чи немає?
— Гаррі Логане, ти хочеш стати моїм конкурентом, — гірко сказала поважна дама. — Після всього, що я для тебе зробила! Зізнавайся!
— Ні. Я повезу їх геть від Фояля. Ти ніколи їх більше не побачиш. Клянуся. Скільки ти хочеш за трьох чорних товстих баб?
Перемовини перейшли у ділову стадію.
— Товстенькі дівчата мають добрячий попит. Чим товщі, тим більш жадані. Я продам їх тобі на вагу. П’ять ліврів за фунт живого м’яса. І роби потім із ними, що забажаєш.
— Це скільки ж вийде?
Штурман виглядав спантеличеним.
— Рахуй сам. Я маю сто п’ятдесят фунтів. Тож я б коштувала тобі сімсот п’ятдесят монет.
Вона захихотіла, а Гаррі почухав потилицю.
— Якщо на вагу, беру сухорлявих. Але тоді не по п’ять, а по три.
Хвилин десять вони торгувалися. Гаррі вимагав знижки за давню дружбу й оптову покупку. У кінцевому рахунку зійшлися на півтори тисячах, поплювали на долоні і скріпили оборудку ручканням.
Тут мадам Роза сказала:
— Додай сотню і отримаєш на додачу одну білу. Всього за сотню!
— Чого це ти так розщедрилася? — примружився штурман. — Кажи правду, стара шахрайко. Мене все одно не обдуриш.
— Я й не думала тебе обманювати. Є у мене одне стерво, об яке я три батоги збила, а все намарно. Злюща, як скажений пес. Але якщо ти береш дівок на вивіз, щоб перепродати, яка тобі різниця?
Він погодився:
— Твоя правда. Однак я хочу бачити, що купую.
Здається, Логан задумав цілу весняну сівбу, подумав я. Невже він збирається взяти в плавання гарем, щоб вже напевно заробити кредит у Господа? Тут два питання. По-перше, як до цього поставиться команда? По-друге, чого б це воно ірландцеві авансувати Всевишнього відразу на стільки душ?
Годі й казати, що другим питанням я переймався набагато більше за перше.
Охоронці-мулати привели чотирьох дівчат. Три чорношкірі були худорлявими, забитими і перелякано трималися разом. Четверта, зі сплутаним волоссям кольору клоччя, у брудній дірявій сукні, була з ланцюгом на шиї і зв'язаними руками. На вилиці у неї був синець, світлі очі непримиренно зблискували.
— Паскудна стара пацючихо, — сказала вона хазяйці замість привітання. — Щоб у тебе ніс провалився. Щоб ти на власних кишках повісилася! Щоб ти залетіла від зграї прокажених! Щоб у твоєму пузі завелися хробаки! Щоб у тебе з…
Мадам Роза подала знак, і скандалістці заткнули рота, але з-під кляпа продовжувало долітати нерозбірливе гарчання.
— Це навіжена Марта. Інших звати Бубу, Муму і Куку. Вони чудові дівчата. Ну що, береш?
Логан почухав підборіддя.
— Якщо ти хочеш, що я звільнив тебе від цієї мегери, треба не докидати сотню, а скидати.
— Дідька лисого! За двадцять монет мені її приріжуть і кинуть у море.
Невгамовна Марта спробувала буцнути хазяйку ногою, але матрона виявила неочікувану спритність — зіскочила зі стільця й ухилилася.
— Гаразд. Забирай її задарма, — сказала вона, пересідаючи подалі. — Не хочу брати зайвий гріх на душу. Коли я отримаю гроші?
— Нехай дівок доставлять до причалу за годину. Там і розрахуємося. Все, мені час. Агов, де моя шабля?
Проданих рабинь стали прив'язувати до довгої мотузки. Три полохливі негритянки плакали, певно, погано розуміли, що за переміна трапилася в їхній долі, і не сподівались нічого доброго. Навіжена Марта мукала і хвицалася.