— У себе в каюті.
Брови моєї вихованки зсунулися ще рішучіше.
— Гаразд, їдьмо.
На «Ластівці» було незвично безлюдно. Перша зміна, відгулявши всю ніч, вже повернулася чи, точніше сказати, була доставлена на борт: на палубі покотом лежали непритомні тіла, від яких долітав густий запах рому. Друга зміна вирушила за своєю порцією свята і мала прибути надвечір — у такому ж стані. Все це мені добряче знайоме з попередніх плавань і кораблів.
Несподіванка була тільки одна. У дерев'яному ґратчастому загоні під фок-щоглою, де раніше тримали худобу, тепер сиділи куплені Логаном рабині. Чорні збилися докупи і тремтіли від страху. Біла, користуючись тим, що її розв’язали, трясла клітку і лаяла брутальними словами нечисленних слухачів: вахтового начальника Гоша, днювального матроса і юнгу, якому через малоліття відпустка на берег не світила. Словник у Марти був невичерпним, фантазія розвинута. Моряки слухали з захватом, а підліток ворушив губами, намагаючись запам’ятати якнайбільше.
Коли ми з Летицією спускалися на нижню палубу, навіжена Марта саме закінчила перераховувати негаразди, на які чекала черевна порожнина слухачів, і націлила свій гнів нижче.
Дівчинка зазирнула до себе в каюту. Там на нас очікувала радість.
Полонений спав, але отець Астольф, який чергував біля ліжка, пошепки повідомив, що пан Грей може рухатися. Він ще слабкий, але чутливість у кінцівках відновилася, тепер хворий швидко вилікується.
— Слава Богу!
Летиція розцілувала капелана. Поклавши покупки, навшпиньках вийшла.
Обличчя її стало суворішим.
— Нумо, Кларо, політай десь.
Вона зняла мене з плеча і пішла в бік кают-компанії. Судячи з прикушеної губи і блиску в очах, Летиція приготувалася до рішучої бесіди з капітаном.
З усіх крил я майнув на свій пункт спостереження і цього разу встиг долетіти до вікна швидше, ніж увійшла дівчинка.
Дезессар сидів у самій сорочці, креслячи на папері якісь цифри. Коли двері без стуку розчахнулися, він швидко накрив аркуш капелюхом.
— Підступний ошуканцю, я витрясу з вас душу разом із тельбухами! — процідила Летиція, скориставшись однією з метафор навіженої Марти. — Я все знаю! Всю правду!
Я був збоку і бачив, як карк Дезессара наливається кров’ю.
— Ви все знаєте?.. Але… Звідки? Хто вам сказав?
— Це пусте! Ви — безчесна людина. Викиньте з голови маячню про скарби! Клянуся, я подам до суду на вашого власника за порушення контракту. Лефевр зітре вас на порох!
— Плювати я хотів на Лефевра! — закричав Дезессар, підхоплюючись. — І на вас теж!
— Пройдисвіт! Вас кинуть за ґрати!
— Я пройдисвіт? — Капітан зайшовся від обурення. — Ні, я, мадемуазель, якраз чесний чоловік! Не те, що ваш Лефевр!
— Я не слухатиму ваші дурниці. Сказано ж: я все знаю. Вирішуйте. — Летиція схрестила руки на грудях. — Або ми сьогодні ж ввечері віддаємо якір і пливемо в Марокко, або… звинувачуйте себе.
Він почухав потилицю, здивовано витріщаючись на розлючену дівчину.
— Але… якщо ви все знаєте. Навіщо ви хочете плисти в Марокко? Не розумію!
Тепер вже Летиція спантеличено глипала на нього.
— Тобто?
— Якщо ви знаєте, що ваш батько помер, якого біса нам робити в Сале?
Розділ сімнадцятий
Цілковита ясність
У мене підігнулися ноги. А тут ще корабель хитнувся на хвилі. Я звалився з вікна і ледь не опинився у воді, що було б справді прикро — з промоклим пір’ям не політаєш. Але все ж встиг розправити крила і повернувся на своє місце.
Фердинанд фон Дорн помер?!
Я нічого не розумів. Що вже казати про бідну дівчинку?
Коли я знову опинився нагорі, то побачив дивовижну картину. Розлючена Летиція цілилася з пістоля, а Дезессар задкував від неї.
— Чи є межі вашої паскудної брехливості? Як ви наважилися сказати таке! Щоб у вас язик відсох! — навісніла моя вихованка.
Та я відразу зрозумів: сказане — правда.
Ось тепер усі події останнього часу дійсно прояснилися. Немов осіла хмарка пилу, і непринадний ландшафт постав переді мною в усій свої немилосердній очевидності.
Вигуки капітана підтверджували істинність прозріння.
— Він заряджений? Приберіть палець зі спускового гачка! Кремнієві пістолі часом стріляють від найлегшого доторку! Господи, мадемуазель, ваш батько дійсно помер! Лефевр дізнався про це ще до вашого приїзду в Сен-Мало! Він вирішив прокрутити вигідну оборудку: спорядити за ваш кошт корсарський корабель. «Ластівка» сплавала б до африканського берега, набрала б здобичі, на зворотному шляху завантажилася б оливковою олією. А що полонений помер — в цьому немає вини арматора. Я від початку був проти цієї підступної задумки! Ви ж пам’ятаєте, я намагався вийти в море без вас! Але ви поставили мене у скрутне становище…