— Ми попливемо на єдиній шлюпці, яка спущена на воду, — гаряче засперечалася Летиція. — Поки він дійде до губернатора, поки вони оголосять розшук, ми встигнемо піти в глиб острова!
— А по-друге, — з незмінною поштивістю продовжив Грей, поклоном віддаючи належне її аргументам, — вартовий уже отямився. Хіба ви не чули, як він засунув засув? Ми не можемо звідси вийти.
Дівчинка обернулася і штовхнула двері. Намарно! Стала в них стукати, погрозливо кликати Йоржа. Відповіддю було мовчання — певно, негідник побіг скаржитися капітану.
Але Дезессар не поспішав з розглядом. Минав час, а ми все сиділи, зачинені в трос-камері.
Як не дивно, Летицію ув'язнення не дуже й засмутило. Я чекав, що моя запальна вихованка здійме галас і грюкання на весь фрегат, але нічого такого. Вона сіла на канати поруч із полоненим і почала випитувати, як він почувається, чи нема десь болю або заніміння, чи не паморочиться голова. Потім взялася згинати й розгинати йому руки і ноги. Лорд Руперт спочатку протестував, але скоро примирився і слухняно виконував усі накази. З його обличчя не сходила м'яка посмішка. Ця мирна, майже ідилічна сцена затягувалася.
А тим часом фрегат потроху повертався до життя. Над нашими головами лунало тупотіння — це протверезілі матроси готували корабель до відплиття. Причалила шлюпка, яка доправила другу зміну: долинали недоладні крики і незугарні співи. Нарешті, задзвенів якірний ланцюг.
Кілька разів я делікатно намагався звернути увагу голубків на те, що відбувалося. Я подавав голос, ввічливо сіпав Летицію дзьобом за пряжку черевика і за край панталонів. Дівчинка не звертала на мене уваги.
Лише коли «Ластівка» накренилася і заскрипіла рангоутом, роблячи розворот, лікар і його пацієнт стрепенулися.
— Боже, ми виходимо в море! — скрикнула Летиція.
А я тобі цілісіньку годину про що торочу?!
— Тепер ми не зможемо зійти на берег. Це я винна!
Вони кинулася до дверей і почала гатити в них з усієї сили.
— Агов, у трюмі! Відкрийте, це я, Епін!
Але ніхто не озивався. Половина команди валялася на падубі напідпитку, решта поралася біля вітрил.
Минуло не менше чверті години, перш ніж засув відкрився.
— Тварюко, я вирву тобі очі! — загарчала Летиція, яка вже давно перейшла від відчаю до люті.
Але замість Йоржа у дверях стояв Дезессар, власною персоною.
— Це я наказав не випускати вас, мсьє Епіне, допоки ми не вийдемо в море, — сказав він. — Таку пораду дав мені Логан. Прошу йти за мною. Ми зі штурманом хочемо з вами поговорити.
— А пан Грей?
— Він залишиться тут, під охороною. Якщо знову не дасть чесне слово, що відмовляється від думок про втечу. Даєте слово, пане?
Полонений знизав плечима: як це ви могли подумати таку нісенітницю?
— Ну й сидіть у запилюженій скрині. А ви, Епіне, марш за мною!
Поведінка Дезессара змінилися таким незбагненним чином, що Летиція не наважилася сперечатися. Думаю, її, як і мене охопила цікавість.
Я сів дівчинці на плече, і ми відправилися за капітаном, а біля дверей карцеру став похмурий Йорж із перев’язаною головою і розпухлим ротом. На Летицію він дивився з ненавистю і острахом.
У кают-компанії на нас чекав Гаррі. Він був утіленням доброзичливості.
— А ви хлопак не в тім’я битий, мій дорогий Епіне! — гукнув штурман зі сміхом. — Я здогадався, звідки ви про все дізналися. Трусонули як слід пораненого, і він вам розповів. Браво, юначе, ви далеко підете. Що старий славний Гарбуз?
— Помер, — похмуро відказала Летиція, озирнувшись на капітана, який стояв у неї за спиною, ніби заступаючи вихід.
— Не з моєї вини. Я тільки ухилився від пострілу. — Ірландець підморгнув. — А може, ви допомогли Гарбузові швидше залишити цей світ? Своїм розпитуванням, га? — Він розреготався. — Даремно старалися. Я б і так усе вам розповів. Зранку, коли матроси проспляться, капітан пояснить їм, куди ми пливемо і навіщо.
— Отже, екіпаж нічого не знає?
Дезессар посміхнувся:
— Звісно, ні. Інакше по всіх шинках Форт-Рояля вже патякали б, що «Ластівка» полює на скарб Джеремі Пратта. Ось ви на мене мурмоситеся, Епіне, а насправді вам неймовірно пощастило. Ви, як і решта, отримаєте свою частку від найбільшого скарбу, який будь-коли існував у цих морях. Багатство всього за два дні дороги звідси. А якщо напрям вітру не зміниться, ми можемо опинитися на траверзі Сент-Моріца й раніше.