Але незабаром усе змінилося. За допомогою своїх воїнів, свого розуму і своєї сили королева встановила у трюмі залізний порядок. Раби слухалися її беззаперечно. Хворих лікували знахарі, слабких підгодовували, непокірних навчали добра-розуму. Ніхто більше не помирав.
Шкіпер все радів з чорношкірої велетки, завдяки якій рейс обіцяв принести нечувано високий прибуток. Шаша розгулювала кораблем, як хотіла, скрізь пхала свого носа, швидко навчилася говорити ламаною французькою. Та протягом плавання щодня вона чекали тільки одного — щоб удалині з'явилася земля. Так розповідала вона Джеремі Пратту у перервах між любовним шаленством.
І коли, майже через два місяці, попереду вигулькнув берег, королева подала своїм людям умовний сигнал. Чорною хвилею вони виплеснулися з трюму, на борту закипіла кривава бійня, і дуже швидко жодного білого не залишилося серед живих. Вождем «плавучого дому» стала Шаша.
Ось тут і почалися головні випробування. Вона гадала, що весь Великий Щит (так у її племені називали Землю) складається з двох половин, синьої та зеленої. На синій, тобто водній, мешкають білі люди, на зеленій — чорні. Достатньо потрапити на край суходолу — і опинишся неподалік від дому. Королеві й на думку не спадало, що вона знаходиться за тисячі миль від рідних місць.
Друге відкриття було ще жахливішим. Виявилося, що «плавучий дім» пересувається не сам по собі, а підкоряється хтозна-яким незбагненним демонам. Вони ганяють його хвилями, як їм забажається. То нахиляють, то вирівнюють, то розвертають.
Вітер проніс корабель повз землю і затягнув у відкрите море, де злощасних переможців теліпало водами ще багато днів. Інколи здаля вигулькували острови, але пристати до них злий демон моря не бажав.
На судні закінчилися їжа і вода. Королева та її воїни почали їсти чужоплемінних і тамувати спрагу їхньою кров’ю. За кожного з’їденого Шаша наказувала віддавати ще двох демону моря. Врешті-решт той змилосердився. Коли Королеві довелося харчуватися вже власними воїнами і живими їх залишилося тільки «десять і два», демон сотворив чудо: погнав корабель прямо на скелі, і скелі розійшлися. «Плавучий дім» сів днищем на пісок.
Відтоді сезони змінилися «десять і ще десять разів», тобто минуло десять років, бо кожен рік складається з двох сезонів. Дикуни залишилися жити на французькому кораблі, опанували острів. Їм вистачало їжі, ніхто більше не помер, і все було б непогано, якби не туга за рідним краєм. І ще дуже не вистачало жінок. Однієї Шаші на дванадцять воїнів було замало, до того ж раз на рік вона справно вагітніла й тоді не підпускала до себе чоловіків. Народжувалися виключно хлопчики, так що в майбутньому населення Сент-Моріцу було приречене на вимирання. Як правителька свого маленького королівства, Шаша цим дуже переймалася. Тому й відпустила Пратта по дружин для своїх воїнів.
— Нам із вами, Епіне, доведеться народжувати дикунам доньок, — сказав на завершення розповіді Логан і захихотів.
Ніхто не розділив його веселощів. Летиція слухала похмуро. Кліщ і Проноза, здається, перелякалися.
Найбільше штурмана непокоїло, чи не нароблять ці двоє якихось дурниць.
— Я ж сказав: не смій її знімати! — Логан нап’яв Пронозі ми голову старого чорного трикутного капелюха з облізлим пором страуса. — Це капелюх, у якому тут був Джеремі Пратт! Ти маєш бути схожим на нього хоча б здаля, інакше трикляті дикуні поховаються! Нахиляйся нижче, розчепірюй плечі! Джеремі був у півтора рази нижчим і вдвічі ширшим за тебе. Повтори, бовдуре, що ти маєш робити.
Проноза шморгонув носом.
— Ну, Кліщ залишиться стерегти човен, що б його не віднесло відпливом… А я що? Тягну вас з Епіном на мотузці. Коли підійду до корабля, треба кричати: «Привіт від капітана Пратта!»
— Не «привіт», а «салют», довбешка! І не «Пратта», а «Пунурата» — саме так вона його називала. Якщо ти помилишся, вони простромлять нас дротиками. Ці паскуди вміють кидати свої списи на півсотні кроків!
— Салют від капітана Пупурата, — повторив Проноза.
— Краще просто: «Салюта капітана Пупурата». Повтори!
Ми пропливли між двох гострих скель і опинилися в лагуні.
Вона були ширшою, ніж я гадав. У дальньому її кінці, біля самого берега ховалася шхуна з обвислими вітрилами. На вигляд вони була зовсім цілою. Думаю, що два десятки матросів могли б легко стягнута її з мілини за достатньо сильного припливу.