Капітан прибрав зайве, дещо злегка переробив і завчив інструкцію напам'ять. Тому він перед смертю все повторював переінакшену лічилку. Ймовірно, у маренні шукав свій скарб і все ніяк не міг знайти…
У галереї за моєю спиною співав і танцював Гаррі Логан. Стеля у галереї була низькою, нижче двох ярдів, тому, підстрибуючи, штурман бився маківкою, але, здається, не помічав цього.
— Папуго, мудра птахо! — щиро вигукнув він, побачивши мене. — Я замовлю тобі золоте кільце на лапу! Я годуватиму тебе сараною в цукрі! А коли ти здохнеш, я накажу прикрасити твоє опудало рубінами! Ось цими!
Він відкрив віко великої сап’янової скрині і тремтячими руками перебирав коштовне каміння. Здавалося, він занурює руки у багряну піну. Стінами ковзали переливчасті відблиски.
Сарану в цукрі їж сам, без золотого кільця я якось проживу, а щодо опудала, то це ми ще подивимося, хто кого переживе, подумки іронізував я, але визнаю, слова вдячності мені були приємні. Я ж не розпещений людською вдячністю.
Пропускаю діалог між навіженим від радості штурманом і Летицією. Пояснення були недоладними, до того ж ускладненими химерами колодязного відлуння. Минуло чимало часу, перш ніж напарники домовилися, як діяти далі. Простіше за все було б спочатку повантажити на дошку скриню, а Логана підняти за наступним заходом, але Гаррі на це не приставав. Він кричав, що не розлучиться «з камінчиками» ці на хвилину, це ж бо розіб’є його серце. Насправді ірландець, звісно ж, боявся, що заволодівши скринькою, Епін полишить компаньйона гнисти в шахті або, гірше того, відріже канат під час підйому. Однак витягнути за один раз І людину, і скриньку Летиції було не під силу. Скільки вона не намагалася, повернути важіль не вдавалося.
Розгнівавшись, вона крикнула:
— Не клейте дурня, Логане! Що заважає мені перерізати мотузку прямо зараз? Ви гепнетесь донизу, скрутивши шию, й я потім прив’яжу новий трос, спущусь і спокійно зберу коштовності!
Згнітивши серце, Гаррі дозволив витягнути скриню раніше, змусивши лікаря присягнутися, що він не відкриватиме піко, а спочатку підніме товариша.
Після стомливих перемовин ретельно закріплена на сидінні скриня нарешті поїхала нагору. На її ляді урочисто сидів я, гордо розправивши крила. Хіба не моїми зусиллями було знайдено скарб?
З натугою Летиція переставила важкий трофей на підлогу. Він важив, певно, не менш ніж сотню фунтів — не в останню чергу через саму скриню, щедро оббиту міддю.
З дірки чулися ревниві вигуки:
— Не заглядайте в неї, не заглядайте! Спочатку витягніть мене, ви присягалися спасінням душі!
Весь час, поки дівчинка крутила коловорот, ірландець чигав «Господи, помилуй мене грішного». Нечасто доводилося мені чути, щоб хтось молився з таким завзяттям. Певно, Гаррі вважав, що в ці хвилини його життя в буквальному сенсі висіло на волосинці. Якби вони з Летицією помінялися місцями, я б не поставив і рисового зернятка на те, що у рудого штурмана чесність переможе жадібність.
— Ви шляхетна людина, Епіне! — схвильовано вигукнув Гаррі, зграбно вибравшись з діри. — Дайте я вас поцілую!
Та Летиція ухилилася від поцілунків штурмана, перемазаного брудом.
— Відчиняйте скриню! Нетерплячка бере, так хочеться поглянути на скарб.
Однак тепер Логан не квапився. Він хотів насолодитися ефектом.
Спочатку Гаррі вдягнув сукню і повісив шаблю, проробивши все це з величчю царської особи, що готується до церемоніального виходу. Потім встановив по краях чотири смолоскипи — мовляв, виблискуванням коштовностей краще милуватися при світлі відкритого вогню. Після цього став в урочисту позу і проголосив: