Як корисні предмети Летиція відібрала два кишенькові пістолети та складаний ніж.
— Знаєш, Кларо, — сказала вона, перш ніж закрити ляду, — ось дивлюся я на всі ці дівочі дурниці, і дивне у мене передчуття — наче я ніколи більше не вдягну чепець зі стрічками, фіжми або черевички на високих каблуках. А я ж усе це так ненавиділа! Люба моя подружко, я дуже невисокої думки про жіночу долю. Та як страшно з нею розставатися, і, можливо, назавжди. Довга сукня й завиті кучері — непоганий захист від грубого, хижацького світу. Те, що дозволяється дамі, нізащо не минеться чоловікові. На удар доведеться відповідати ударом, а не сльозами. І свідомості не втратиш… «Не думаю, щоб ти часто втрачала свідомість, коли носила жіночий одяг», — форкнув я, сіпнувши дзьобом.
— Не смійся з мене! Можу я трохи попхикати хоч наодинці з собою?
Ах он воно як, «наодинці»? Я ображено відвернувся.
Вранці прийшли від Лефевра. Забрали гроші, обіцяні за наймання судна. Срібло, що залишилося від тридцяти тисяч, теж узяли, видавши вексель на банкірський дім «Сансон», який має в Сале спеціальну контору, що надає посередницькі послуги у викупі полонених.
Решта речей теж були залишені під опіку арматора. З вузликом у руці і зі мною на плечі новоспечений chirurgien navigan перебрався до простішого готелю, відповідно до свого скромного стану.
Летиція дуже побоювалася, виходячи на вулицю. Їй здавалося, що перший же ліпший її викриє. «Господи, навіщо я тільки погодилася», — шепотіла вона. Я заспокійливо клацав їй на вухо.
І невдовзі вона піднеслася духом. Не завдяки моїм умовлянням, а через те, що ніхто не звертав на непримітного хлопчину аніякої уваги. Якщо й дивилися, то на мене, причому без великої цікавості.
Сен-Мало — місто портове. Тут нікого папугами не здивуєш. Мимо пройшов одноногий моряк, за яким на ланцюжку шкандибала макака-резус — і то ніхто не витріщався. Траплялися синювато-чорні негри, помаранчеві мулати — звична справа. Ось на бородатого московита в хутряній шапці, на того дехто озирався.
З хазяїном готелю Летиція домовлялася про кімнату вже без усякого остраху. Вона назвалася лікарським учнем Епіном з іспанської Фландрії, намагаючись говорити басовитіше, від чого голос у неї ламався, точнісінько як у юнака в період дорослішання — навіть я з моїм гострим слухом і поглядом не запідозрив би обману. Якщо хазяїна щось і нашорошило, це мізерність багажу. Але лівр завдатку швидко розв'язав цю маленьку проблему.
Тепер на нас чекало випробування куди серйозніше — знайомство з судном і екіпажем. Лефевр сказав, що, відповідно до правил, корабельний лікар зобов’язаний перед відплиттям оглянути матросів і засвідчити їхню придатність до експедиції.
Якби я міг говорити, я пояснив би моїй бідолашній дівчинці, яка вже тремтіла від тягаря відповідальності, що ніякої важливості у цій процедурі немає. Капітан не дурень, щоби брати з собою нікчем та хворих. Зазвичай лікар — якщо він взагалі є — просто дивиться на матросів, підписує потрібний папір. Та й усе. Чи мені не знати!
Набагато важливіше, як зустрінуть новачка на судні. Від першого враження залежить дуже багато. Я хвилювався, як батько перед іспитом своєї дитини.
Та ще й на корабель треба було поглянути. Я око бите маю. Якщо у судні є прихований ґандж чи, ще гірше, якщо над ним згустилася недобра карма, я це одразу бачу. Краще на таке судно не сідати. Я вже подбаю про те, щоб моя вихованка не попливла назустріч власній загибелі.
Через відплив «Л’Ірондель» стояв на якорі серед бухти; на і борт нас за два су доправив ялик.
Перше враження в мене було непоганим. Я люблю легкі фрегати. На них весело плавати, — чи, як кажуть моряки, — ходити морями. За оснащенням вітрилами ці трищоглові пустуни не поступаються великим військовим кораблям, але набагато прудкіші на різких галсах і чудово маневрують.
Гармат на «Ластівці» було не багато і не мало, а саме як треба. Шість каронад з кожного борту, в підсумку виходить дванадцять. Плюс шестифунтівки на кормі й одна вертлюжна на баку. Зроблено зі знанням справи. Каронади призначені для стрілянини картеччю, бо корсару треба не топити супротивника, а захопити його з мінімальними пошкодженнями. Спочатку гатять чавунним горохом по вітрилах, потім для перестраху по палубі, а вже після того, коли ворог не опустить прапора — ура, ура, на абордаж! Кормові гармати потрібні, коли тікаєш від сильнішого ворога; з них зазвичай стріляють кніпелями, здвоєними ядрами на ланцюзі, щоб розірвати переслідувачеві такелаж і вітрила. Передня! вертлюжна, тобто гармата, яка обертається, навпаки, дуже І зручна для переслідування. І Водотоннажність?