На палубі Летиція пробула недовго. Вона ледве трималася на ногах, не могла зробити й кроку, не вхопившись за снасті, а коли корабель заривався у водну яму і через бак перекочувалася спінена вода, дівчинка мружила очі від страху. Їй, певно, здавалося, що ми ось-ось перекинемося.
До фок-щогли була прибудована кошара для тварин, якими команда харчуватиметься упродовж плавання. Зазвичай худобу й курей розташовують у трюмі, проте на «Ластівці» хлів і курник розташували прямо на палубі. Між іншим, правильно. Виглядає це, звісно, не надто войовниче. Зате свіже повітря — прекрасний засіб від пошесті. Одначе несамовите мукання, жалібне бекання та істеричне квоктання погано впливали на страждальця-«лікаря».
Коли я спробував підбадьорити мою вихованку напученнями, вона гірко сказала:
— Я помираю, а ти смієшся? Безсердечна!
Несправедливий докір змінився утробним гарчанням — горопашну знудило.
Врешті-решт вона зробила найгіршу помилку, яку тільки здатен скоїти новачок: пішла зі свіжого повітря вниз.
Майже весь простір нижньої палуби займав кубрик. Не зайняті на вахті матроси, як ведеться під час сильної хитавиці, причепили до стелі свої бранлі, які ще називають «люлі», й завалилися спати. Видовище це для непризвичаєного ока дивне: повстяні гамаки розхитуються, наче груші на дереві від сильного вітру Звідусіль долинає сопіння і хропіння, хтось муркоче пісеньку, хтось розводить теревені, тут і там затишно блимають вогники люльок. Запахи кубрика я вам змальовувати не буду. Скажу лишень, що звикнути до ник нелегко навіть папузі, хоч нюх не належить до числа моїх forte.
Каютку, відведену на кораблі для двох представників милосердя, я вже змальовував. Напередодні відплиття всі предмети, у передчутті хитавиці, були надійно принайтовані, тобто закріплені за допомогою спеціальних мотузок: лікарська скриня, ящик для взуття, лампа, скринька з письмовим приладдям, відхоже відро і все інше. Найдивовижніше виглядав святий Андрій, хрест-навхрест обв’язаний конопляними мотузками, щоб не розхитувався на переборці.
Дівчинка зі стогоном впала на тверде ложе, й почалася нова мука. Від бічної хвилі Летиція стукалася головою об борти, від кільової — правим ліктем об чавунну каронаду, а лівим об дерев’яну стінку.
— Господи, спаси! — заблагала моя вихованка. — Якщо так буде весь час, я помру!
Допомогти я їй нічим не міг. Лишень час покаже, чи спроможуться її дух і тілесна оболонка подолати морську хворобу. Приблизно одна людина з дюжини так і не перемагає цю недугу. Я знав кілька випадків, коли під час тривалого переходу люди божеволіли від постійної нудоти й кидалися за борт.
Якби я не був агностиком, то прочитав би молитву за швидке звільнення моєї підопічної від слабкості. Втім, я все одно це зробив. Як говорив Учитель, «від заклинань гірше не буде».
Всю решту дня я просидів на своєму улюбленому місці, на марсі. Дивився згори на сіро-зелений простір Ла-Маншу, поцяткований білими гребінцями, і по черзі читав мантри з молитвами всіма відомими мені мовами.
Увечері я злетів униз, знову зазирнув до каюти. Замість дверей там був клапоть парусини, тому потрапити всередину мені було неважко.
Вогник лампи ритмічно коливався, забарвлюючи низьку стелю у червонуватий колір. На верхній койці мирно спав монах — цьому хитавиця була байдужа. Але спала й Летиція. Прекрасний знак! Дихання її було рівним, на ледь відкритих устах застигла легка посмішка. Я подякував Будді, Йсусу, Діві Марії і всім іншим небесним покровителям. Вранці моя дівчинка прокинеться здоровою!
Загасивши лампу помахом крила, я сів на подушку і теж заснув. Морське повітря і гарна хвиля для мене — найкраще снодійне.
Наскільки я знаю з розповідей та читання книг, люди можуть бачити уві сні різні речі. Інколи зовсім не зв’язані з людським буттям. Мені ж завжди сняться тільки птахи, хоч велінням долі я від самого народження далекий від світу мені подібних. Якщо я хворію чи засмучений, на мене нападає зграя чорних круків. Якщо все добре, маряться райські птахи. Якщо ні те, ні се — горобці та сизі голуби.
Першої ночі плавання на фрегаті «Л’Ірондель» мені снилися солодкоголосі солов’ї, які співали все голосніше й голосніше, так що врешті я прокинувся.
Замружився від сонячного променя, що пробився крізь щілину гарматного порту. Відчував аромат волосся моєї Летиції. Вона, здається, теж недавно прокинулася і з подивом озиралася навкруг.