Від основ брат Астольф перейшов до азів анатомії.
Летиція розклала на колінах зошит, прилаштувала на гармату чорнильницю і старанно записувала. Я теж слухав дуже уважно — не так для самоосвіти (я прихильник не західної, а китайської медичної теорії), скільки для задоволення. Мабуть, головна насолода буття — дослухатися до слів ученого мудреця, про що б той не віщував.
Час летів непомітно. Однак треба ж було такому трапитися, щоб саме під час цього першого уроку стався перший нещасний випадок, без яких не буває жодного плавання.
Інцидент був відносно незначним — один із макросів забарився при натягуванні каната, і нездарі затягнутим вузлом відірвало вказівного пальця. Та коли до нас у каюту привели чоловіка, що несамовито репетував і з якого дзюрила кров, Летиція страшенно перелякалася.
З-поза відкинутого пологу на неї дивилося безліч очей. Був там і похмурий Дезессар, який буркнув:
— Зробіть щось, якщо вже ви лікар.
Не знаю, що було б, якби не Астольф.
— Всі замовкніть! — суворо сказав він. — Лікар робитиме свою справу, а я стану молитися, щоб Господь полегшив страждання брата нашого Коряги.
Так звали матроса, тому що обличчя його було подзьобане віспою і трохи нагадувало кору дерева.
Після цього, молитовно склавши руки і закотивши очі, монах співучим голосом заговорив латиною.
— Спокійно, дитя моє. Робіть, як я скажу, і все буде добре… Накажіть дати йому кухоль рому, щоб приглушити біль.
— Залийте в нього рому! Хутко! — крикнула Летиція французькою. Вона пополотніла більше за покаліченого матроса, але голос її не тремтів.
— Тепер хай його посадять на стілець і міцно візьмуть за руки і за ноги… Дуже добре. Полийте на рану ромом, щоб уникнути зараження.
— А-а-а-а-а!! — заволав Коряга, та йому не дали вирватися.
— В зуби — кулю, а то ми всі поглухнемо…
Матрос, обливаючись холодним потом, закусив шматок свинцю.
— Висуньте шухляду з хірургічними інструментами. Візьміть он ті щипчики, маленькі… Треба витягти з рани дрібні скалки кістки, інакше буде нагноєння. Чудово! — схвалив капелан дії лікаря, не звертаючи уваги на стогін пораненого. — Знову полийте ромом… Чи вчили вас вишивати?
— О так, — глухо відповіла Летиція. — У пансіоні (латиною вийшло «in gimnasium») ми тільки цим і займалися.
— Тож уявіть, що вишиваєте гладдю. Беріть голку і нитку. Стібки не повинні бути надто частими.
Тут Астольф перейшов на французьку, звернувшись до Коряги:
— Досить волати, сину мій. Ти заважаєш мені молитися.
Ще за хвилину операція закінчилася. Лікар заліпив рану мохом і обв’язав ганчіркою.
— Ну ось і все, — оголосила моя дівчинка зі зневажливим виглядом. — Легше не буває.
Капітан схопив Корягу за барки і витягнув з кубрика, пригрозивши:
— Ловитимеш ґав — я тебе наступного разу не до лікаря відправлю, а накажу лінями відрепати!
І пішов геть, не сказавши Летиції ані слова.
Зате один зі старих матросів, стовпів корабельної громадської думки, прошамкотів беззубим ротом:
— Наш Епін справу знає. Добряче рану зашив. Коле голкою, наче колючкою.
Другий підхопив:
— Точно! Колючка і є. Лікар-Колючка!
Пролунав дружний сміх, і я зрозумів, що ім’я корабельного лікаря стало його прізвиськом. А ще я зрозумів, що команда прийняла новачка. Тепер можна було трохи розслабитися — справи складалися краще, ніж я очікував.
Я вже згадував про те, що погойдування і морське повітря — для мене найкраще снодійне. Зазвичай більшу частину плавання я перебуваю в напівсні, а буває і в справжньому сонному забутті. Магічний світ потойбічних видінь то затягує мене у свій вир, то випускає назад. Я віддаюся швидкоплинним маренням та несквапливим роздумам. Палюче сонце, пронизливий вітер, злива як з відра — мені все байдуже. Можу спати хоч по двадцять годин на добу, роблячи перерви, тільки щоб трохи розім'яти крила чи підживитися.
У каюті було задушливо, тісно, незатишно. Я вподобав собі чудове місце під кормовим ліхтарем, звідки зручно спостерігати за палубою і милуватися пінявою доріжкою за кормою.
Однак моєму мирному усамітненню сильно заважав корабельний дворняга, який обгавкав мене під час першого візиту на «Ластівку». Це сварливе і невиховане створіння, здається, ревнувало мене до матросів. Річ у тім, що після історії з відірваним пальцем частина пошани, якою команда пройнялася до лікаря, поширилася і на мою персону. Ніхто мені не набридав, не приставав з дурнуватими дражнилками типу «попка-дурень», а деякі моряки за вечірньою роздачею чарки навіть пригощали мене ромом, виявивши мою симпатію до цього славного напою.