За моїми спостереженнями, за ставленням до життя чоловіки поділяються на дві категорії. Ті, що кмітливі і активні, ставлять перед собою цілі, яких важко досягти, а потім з усіх сил прагнуть до них, тобто живуть ілюзією, завтрашнім днем, уподібнюючись до віслюка, який біжить за морквою. Ті ж, хто вміє насолоджуватись хвилиною і всотувати повноту життя всіма порами шкіри, зазвичай тьмяні розумом і вбогі духом. Руперт Грей був рідкісним винятком: він безумовно жив повним життям, сприймаючи сьогоднішній день не як сходинку між вчора і завтра, а як абсолютну і неповторну цінність, але при цьому твердо знав, що життя — це вічне «зараз», у кожній його миті є самодостатній сенс. Тому тривалі плавання з одного пункту планети в інший були для цієї людини процесом не менш важливим, ніж прибуття в порт призначення. Так казав колись і Вчитель: «Рух до мети більше значить, ніж її досягнення». Як мало на світі тих, хто це розуміє!
Так само капітан Грей ставився і до людей, знаючи, що кожен із них — не інструмент, за допомогою якого ти чогось досягаєш, а самодостатня величина. Знав він, однак, і те, що люди вельми і вельми відрізняються за якістю. Руперт відчував якість тієї чи іншої людини інстинктивно, з першого погляду — був у нього такий рідкісний дар. Оскільки лорд-волоцюга любив гарні вина і тямив у цьому (на «Русалочці» був прекрасний винний погріб), на кожного він подумки приклеював етикетку з назвою напою — і все одразу прояснювалося. Наприклад, у матроси на свій корабель Грей зазвичай брав тих, кого про себе називав «чесним англійським елем». Для боцманів, боцманматів і канонірів найкраще пасував ялівцевий джин або міцне чорне пиво. В офіцери годилися виключно гарні винні сорти — без найменшої кислинки чи присмаку плісняви.
Приблизно десята частина «пляшок», які траплялися на шляху Руперта, ударяла в ніс їдким оцтом, блювотним зіллям або смертельною отрутою. Якщо суб'єкт цього штибу докучав Грею, він спокійно, без вагань і докорів, розбивав шкідливу склянку на друзки — і йшов далі.
Та щоб визначити, чого варта людина, одного смаку й запаху недостатньо. Навіть серед тих, чия внутрішня сутність подібна до старого бордо, рідко трапляється сулія, наповнена по вінця. Буває, що благородна волога ледь хлюпає на денці — чи то її від початку було небагато, чи то витекла крізь тріщини невдалого життя. До таких спільників Руперт ставився з особливою делікатністю, знаючи, що посудина, звана «людиною», вміє не тільки спустошуватися, а й наповнюватися знову. З тими, хто плавав під началом капітана Грея, це відбувалося швидко.
Усім, що стосувалося торгівлі, на судні завідував суперкарго (найміцніший нерозбавлений спирт). Коли він зустрівся з Греєм, вологи в цьому колись міцному дзбані залишалося на денці. Буркотливий, озлоблений, битий долею старий збирався сходити на берег, щоб у самотності й тузі звікувати сутінки свого життя. Біс його знає, що розгледів у ньому Руперт, але старий мізантроп став найціннішим його помічником.
Сам власник зовсім не цікавився торгівельними операціями. Якби не суперкарго, він давно б сів зі своїм розцяцькованим кораблем на фінансову мілину. Обачний і скупий Аткінс, проклинаючи хазяїна за любов до красивих, маловигідних товарів, за неакуратність у дотриманні строків, за тисячу нісенітних дивацтв, все ж примудрявся вести комерцію так, що Грей міг безтурботно плавати, де йому заманеться, і витати, думками в хмарах, зовсім не турбуючись про гроші.
Він взагалі мало про що турбувався, цей одвічний переслідувач горизонту. На суходолі і морі вже цілий рік вирувала велика війна, а Руперт не мав про це уявлення. Він кілька місяців плив із Ост-Індії, заходячи на різні острови, деякі з яких були відсутні в лоціях; обігнув мис Доброї Надії і збирався поставити «Русалоньку» на ремонт і очистку не раніше, ніж дійде до Ямайки.
Коли з-за краю малоцікавого острівця Ботон вийшла іспанська ескадра і навіщось поквапилася стати вище по вітру, Грей спостерігав за цим маневром з якимось здивуванням, але без тривоги. Лише коли на флагмані здійнявся бойовий штандарт, а з баку вдарила гармата, вимагаючи негайної здачі, мандрівник здогадався, що-між Лондоном і Мадридом, певно, зав’язалася нова колотнеча.
На цю хвилину робити щось вже було запізно — це Руперт зрозумів одразу. Лінія іспанців відрізала йому шлях до відступу. Поки «Русалонька» виконувала б розворот майже прямо проти вітру, ворожі кораблі продірявили б її ядрами.