Таким чином, ретируватися було неможливо.
Про шанси на перемогу говорити теж не доводилося.
Лорд Грей знав напам'ять всі військові кораблі великих держав. Йому досить було одного погляду у підзорну трубу, щоб упізнати 64-гарматний мен-о-вар «Консепсьон», 40-гарматний фрегат «Сант-Яго» і 28-гарматний корвет «Ідальго».
За потужністю вогню і численністю екіпажів іспанці мали п’ятикратну перевагу — не враховуючи перевагу за вітром.
Щодо останнього, то тут Руперту вдалося трохи вирівняти шанси. Він повернув паралельно до лінії ворожих кораблів, не піднімаючи бойового прапора — наче вагався, здаватися чи ні. Порівнявшись з крайнім з ворогів, взяв курс перпендикулярно до свіжого зюйд-осту, так що іспанцям довелося перешиковуватися в кільватерну колону — інакше б «Русалонька» отримала авантаж при маневрі.
Командувач ескадри зрозумів, що без бою англієць не здасться.
І бій почався.
Серед інших дивацтв характеру в лорда було одне, яке дуже рідко трапляється у людей з розвиненою уявою: повна відсутність страху. Точніше сказати, у мить небезпеки страх виникав, але був джерелом не страждання, а втіхи, бо перетворювався на нетерпляче, радісне хвилювання. Руперту нестримно хотілося посилити це п'янке відчуття, щоб натягнуті нерви задзвеніли ще проникливіше.
Я вже казав, що супротивників з оцтово-ядучою душею капітан винищував без найменших сумнівів. Грей не був християнином по духу, він не вірив ні у святість життя, ні у смирення, а лише в те, що людина — це істота, яка завжди має право вибору. Чим ти сильніший, тим більша твоя свобода вибору, тим ширше коло наявних можливостей. Руперт не був атеїстом; він припускав, що Бог існує, але Його місія — підтримувати і наставляти слабких, сильні ж повинні вирішувати свої труднощі самостійно. У Господа і без них турбот вистачає.
Фрегат підняв бойові вимпели: британський — червоний хрест на білому полі й особистий штандарт капітана, що зображував русалку з мечем у руці.
Коли іспанці перешикувалися у бойову колону, виставивши попереду швидкохідного «Ідальго», і почалося зближення, стрільба стала точнішою. Третім або четвертим пострілом носової гармати корвет відправив чавунне ядро прямо в груди дерев'яної діви. Кораблю від цього не було шкоди, але, побачивши, як у всі стороні летять позолочені друзки, лорд Руперт відчув: душу фрегата вбито. Сьогодні корабель загине, а отже, помре і капітан. Але на обличчі Грея ця думка ніяк не відобразилась. Про те, що можна спустити прапор, він не подумав.
Роззирнувся навкруг. Відзначив зазубрені рифи і прибій, який здіймався довкола них, побачив тіні акул, які сковзали у воді.
Жодних сумнівів. Шансів вибратися з цієї халепи немає.
Що ж, усьому колись настає кінець. Прожитим життя Грей був дуже задоволений. Велика дяка Всевишньому, якщо Він є, а якщо ні, то тим паче мерсі.
Арапченя Блекі (жаль малого, йому теж гинути) приніс із каюти кірасу й каску, але капітан відмахнувся. Від ядра і мушкетної кулі тонка сталь не врятує, а до абордажу справу доводити не можна, надто нерівні сили.
Тільки не треба думати, що лорд Руперт ішов у бій з відчайдушністю приреченого. Він відразу побачив усі переваги і недоліки рішення, прийнятого іспанським флотоводцем. З першими доводилося миритися; другими можна було скористатися. А там — як вирішить Фортуна. Вся надія зараз на навіженість цієї дами.
Логіка ворожого адмірала полягала ось у чому.
Очевидно, іспанець знав, з ким має справу, і розумів, що капітуляції не буде. Корвет, найменш цінний зі своїх кораблів, він поставив уперед, розраховуючи, що англійці витратять на «Ідальго» бойовий залп, до зближення з флагманом перезарядитися не встигнуть і стануть для його потужних гармат мішенню, яка не зможе відповісти. Якщо вогонь з «Консепьсьона» і не потопить «Русалоньку», то перетворить на купу уламків. Замикаючому «Сант-Яго» залишиться тільки висадити абордажну партію.
Судячи з того, що вся палуба іспанського фрегата була заповнена жовто-червоними мундирами морських піхотинців, лорд Руперт вгадав правильно.
План капітану сподобався. Приємно мати справу з сильним, нестандартно мислячим супротивником. Та на цей випадок у Грея була своя заготовка, яку він чудово відпрацював з командою, але на ділі ніколи не застосовував.
Цікаво було подивитися, чи не виникнуть розбіжності між практикою і теорією. «Плетемо косичку!» — сказав він старшому стерновому і головному каноніру.
Ті кивнули і стали по місцях. «Русалонька» підрівняла курс, щоб вітер віяв точно з праного боку. Те саме негайно зробили й іспанці. Тільки у них під галфвіндом опинився лівий борт.