Дистанцію між своїми кораблями адмірал тримав обережну, в чотири кабельтових. Для «косички» лорда Руперта це було ідеально.
— Приціл по ватерлінії! — кричали на батареях Лівого борту. — Заряджай холодним кугелем! «Холодним кугелем» називалося порожнє чавунне ядро з отворами. Пробиваючи обшивку, воно залишало дірку в п’ять разів більшу за свій діаметр.
Лорду Руперту поки що не було чим зайнятися, його люди прекрасно справлялися самі. Тому він навів трубу на місток «Ідальго», побачив, що іспанський капітан у шоломі з червоним пером теж дивиться в окуляр, і поштиво вклонився.
Фрегат і корвет порівнялися, проходячи за півсотні ярдів один від одного. Залпи вдарили одночасно. «Ідальго» бив картеччю, що підтверджувало здогад Грея: ворог хоче не потопити, а захопити красивий корабель.
Борт гарматної палуби на «Русалоньці» був зсередини укріплений мідним листом — саме на випадок обстрілу картеччю. Тому втрат було порівняно небагато, але все ж подекуди закричали поранені, а з вантів упали кілька матросів, які готувалися виконати складний маневр. Шкода для вітрил І такелажу, втім, була незначною.
Однак прицільний вогонь кугелями по ватерлінії перевершив найоптимістичніші сподівання лорда Руперта. Жодне ядро не пройшло повз ціль. Два чи три влучили у воду, але під таким гострим кутом зрикошетили від її поверхні й все одно врізалися в тушу корвета.
Море ринулося В утворені проломи так бурхливо, що вздовж усього корпусу «Ідальго» з тріскотом розкрилася повздовжня тріщина і судно за лічені секунди лягло набік.
Милуватися цим видовищем Грею, однак, було ніколи. Навіть чорно-червоний папуга (тобто я, ваш покірний слуга), який взявся невідь-звідки, Не міг зараз відволікти капітана.
— Містере Пімпль! — крикнув він першому помічникові. — Заплітайте!
За подальшим ходом цієї неймовірної битви я спостерігав, так би мовити, з самого центру подій. Намагатимусь повідати про побачене і пережите, нічого не перекрутити, хоча це й непросто. Я не боягуз, але не маю сталевої витримки капітана «Русалоньки», тому деякі деталі бою згадуються мені, наче крізь марево. Точніше, крізь завісу порохового диму.
Під ритм свистків містера Пімпля (густий пряний грог) марсові поставили додаткові ліселі, стернові налягли на штурвал, і фрегат пришвидшив хід, набравши у вітрила вдвічі більше вітру; тепер ми йшли по діагоналі, наче збиралися врізатися прямо у широкі груди «Консепсьона», прикрашені величезною статуєю Богоматері.
Я вже знав, що таке «заплести косичку». Це означало зрізати ніс флагману, обійшовши його під сорокап’ятиградусним бакштагом і стати до нього правим бортом, гармати якого заряджені кніпелями, тобто здвоєними ядрами. Потопити величезне судна Грей не сподівався, але розраховував його знерухомити.
— Високий приціл! — горлату шкіряний рупор старший помічник. — По гроту ціль, хлопці, по гроту!
Напівголі каноніри, обійнявшись зі своїми мідними гарматами, наводили їх на головну щоглу лінійного корабля. При зустрічному русі та з урахуванням хитавиці такий приціл вимагав віртуозної майстерності. Але гарматники на «Русалоньці» були як один, кожного лорд Руперт випробовував особисто. Гарматна прислуга, не гаючи часу, перебігла на інший бік — перезаряджати гармати лівого борту.
Головний канонір заліз на ванти з хусткою у руці, щоб подати сигнал до залпу. Погляди батарейних канонірів були прикуті до цього шматка матерії.
— Не підпускайте надто близької — крикнув капітан, але артилерист лише з досадою сіпнув плечем: сам знаю.
Я зрозумів: Грей хоче завдати удару на випередження, поки картеч «Консепсьона» не переполовинила команду.
Серце моє ледь не вистрибувало з грудей. Я мимоволі посіпував крилами, і це, певно, заважало капітану сконцентруватися.
— Гей, приятелю, знайди собі сідало зручніше, — неуважно сказав лорд Руперт, м'яко взяв мене і підкинув догори.
Я не образився — навпаки. Збентежився, що завдав йому клопотів. З Нижньої реї мені було видно навіть краще.
— А ось і дон адмірал, — промуркотів Грей, роздивляючись у трубу пишно вбраних офіцерів на квартердеку іспанця.
Він знову вклонився, як перед тим капітану злощасного «Ідальго».
Високий чоловік у капелюсі з золотим позументом відповів таким самим поштивим уклоном і навіть склав долоні, неначе аплодуючи — певно, виказав свій захват перемогою над корветом і майстерністю виконаного маневру.