— І це все?
— Ні, звісно. Головне — молитися про зцілення і уповати на волю Божу.
Я так зосереджено прислуховувався, що не помітив, як ззаду підійшов Дезессар.
— Вилікуйте мені цього англійця, лікарю, — сказав він, марно намагаючись відкрити замочок на медальйоні. — Він з біса багатий. За таку птаху я можу отримати п'ятдесят, а то й сотню тисяч!
— Я спробую. — Летиція витирала хусткою кров з обличчя пораненого і все уважніше вдивлялася у його риси. Здається, лише тепер вона помітила, який він з себе гарний. — Але не знаю, чи вийде…
Капітан схопив її за лікоть. По-моєму, він уже забув, що «мсьє Епін» насправді ніякий не лікар.
— А ви постарайтеся! Якщо він не здохне і я отримаю викуп, п'ята частина буде вашою.
Летиція скоса глянула на нього.
— Я ж вам сказав: зроблю, що зможу. Та якщо ви розраховуєте здерти такі гроші, навіщо труситися на копійкою? Поверніть медальйон. Певно, він цінний для цього чоловіка. Ось коли вже помре, тоді й заберете.
Дезессар зітхнув і неохоче поклав дрібничку на груди пораненого.
— Нехай його перенесуть у нашу каюту, — сказав отець Астольф. — Лікар повинен цілодобово перебувати біля нього. А я переберуся у кубрик, до матросів.
— Ах, Кларо, я й не знала, що чоловіки бувають такими красивими, — говорила мені дівчинка наступного ранку.
Всю ніч ми просиділи над непритомним Греєм. Кілька разів Летиція поринала в дрімоту, потім винувато схоплювалася і підносила до обличчя хворого ліхтар — чи все добре. Намарно вона тривожилася. Я не спав ані миті. Якби щось сталося, то негайно б її розбудив.
Корабель уночі плив на захід, на світанку знову зайшов у якусь затишну бухту, відому нашому досвідченому штурману, і простояв там до світанку.
Але це я забігаю наперед.
Рано вранці, коли у відкритий гарматний порт полилося м’яке рожеве світло, Летиція загасила лампу і схилилася над лордом Рупертом.
Ось тоді вона й вимовила вищенаведену фразу стишеним і, як мені здалося, дещо розгубленим голосом.
Я гордовито поцокав, наче слова були сказані на мою адресу.
Ех, люба, а якби ти бачила, який він у битві, на капітанському містку! Якби ти знала його історію, як знаю її я!
Та й без цього Летиція не могла відірвати погляду від лежачого.
— Певне, і його наречена — писана красуня, — сумно мовила вона. Трохи повагалася, взяла медальйон і, на відміну від незграбного Дезессара, відразу знайшла замочок.
Я зазирнув з-поза її плеча і побачив те, що сподівався побачити: мініатюрне зображення загиблої «Русалоньки». Летиція ж була спантеличена.
— Який дивний, — пробурмотіла вона. — Певно, він холостяк…
Тут вона тихенько замуркотіла якусь пісеньку і набула діловитого вигляду — затіяла обтирати хворого (дав нам учора отець Астольф таку рекомендацію).
Щоправда, він наказав використовувати для цього змочену у спирті ганчірку, а Летиція терла груди і плечі полоненого вологими долонями. Її рухи, спочатку швидкі, ставали дедалі повільнішими, так що здавалося, наче вона його просто гладить.
Раптом вона відсмикнула руку і спустила на Греєві сорочку.
— Що зі мною? — сказала Летиція з переляком. — Це недобре! Кларо, це дуже недобре! Мені це не подобається! Тобто…
Вона прикусила губу, не договоривши.
Я добре знаю чоловіків, але жінок поки вивчив недостатньо. Що тут недоброго і що може не подобатися, я не зрозумів.
Дівчинка і вдень майже не відходила — тільки провідати врятованих іспанців, серед яких, на щастя, поранених не було. Поки Летиція була відсутньою, її заміняв францисканець, який довів процедуру обтирання до кінця, а також вміло розім’яв полоненому м’язи рук і ніг. Прикро, що Летиція не бачила лорда Руперта повністю роздягненим. Може, вона позбулася б упередження щодо чоловічої оголеності. Матроси «Ластівки», яких вона лікувала, всі як один були вузлуватої й кривоногої плебейської породи, а тіло капітана Грея нагадало мені статую олімпійця. На жаль, до того часу, коли моя вихованка повернулася, пацієнт був уже знову вдягнений, а його голову обв’язувала хустка, просякнута цілющим бальзамом.
Гадаю, що саме цей лікарський засіб, склад якого, на жаль, мені невідомий, і повернув хворого до свідомості.