— Я не зовсім розумію… — сказав Данкен.
— Це давня й сумна історія, і не дуже приємно мені її згадувати, бо таки щира правда, що найбільше лиха тут спричинили люди з білою шкірою. І скінчилося все тим, що брат пішов на брата з томагавком у руці, а міиги й делавари опинились на одній стежці.
— Отже, ви гадаєте, що Кора серед парості цього племені?
Розвідник лише притакнув головою, наче хотів уникнути дальшої розмови на цю болісну тему. Нетерплячий Данкен поквапився висунути кілька відчайдушних планів визволення сестер. Манро, здавалося, позбувся вже своєї байдужості і вислуховував шалені юнакові проекти з шанобою, що ніяк не личила його поважному вікові й сивині. Натомість розвідник, давши запалові закоханого трохи охолонути, знайшов спосіб переконати його, що не можна так легковажно ставитись до справи, яка потребує великої витримки й мужності.
— Добре було б, — додав він, — співакові повернутись до індіян і повідомити панночок, що ми вже недалеко. В разі потреби ми можемо викликати його умовним гаслом. Приятелю, ти розрізниш каркіт ворона від посвисту дремлюги?
— Це приємна пташинка, дремлюга, — відповів Девід, — і співає так ніжно й меланхолійно. Тільки такт зашвидкий і зле виміряний.
— Ну, то коли тобі подобається її спів, хай він буде нашим гаслом. Отже пам'ятай, коли почуєш його тричі, приходь до кущів, звідки він долинув…
— Стривайте! — втрутився Гейворд. — Я піду з ним.
— Ви? — скрикнув вражено Соколине Око. — Вам що, схід сонця набридло бачити?
— Девід — живий доказ, що гурони вміють бути милосердні.
— Атож, але в Девіда горлянка працює, наче він не сповна розуму.
— Я також можу вдати — божевільного, дурня, героя, будь-кого, аби лиш урятувати ту, що я кохаю. Не противтеся мені, я вже вирішив!
Соколине Око хвильку дивився на юнака в безмовному подиві. Але Данкен, що досі з поваги до знань і досвіду розвідника в усьому його слухався, тепер прибрав вигляду зверхника, волі якого важко опиратись. Помахом руки він відкинув усякі можливі заперечення і тоді, вже стриманіше, повів далі:
— Ви вмієте замаскувати людину. То змініть мене, розмалюйте, коли хочете. Зробіть з мене… хоч би й блазня!
— Я так гадаю, що кого яким створила рука всемогутнього, таким він і має бути, — пробурмотів незадоволено розвідник. — Та й коли ви посилаєте загони в бій, чи не вважаєте за потрібне перше дати їм до відома розташування власних сил, аби вони знали, коли й де. шукати друга?..
— Послухайте, — перебив його Данкен, — вірний товариш наших бранок каже, що ці індіяни з двох різних племен, а то й народів. Одні вам здаються делаварами, і в них та, що ви звете «темноволосою». А друга, молодша, безумовно, в наших запеклих ворогів — гуронів. Її визволити — це мій обов'язок. Поки ви разом із своїми друзями домовлятиметесь, щоб індіяни видали вам старшу, я спробую визволити молодшу або накладу життям.
Мужнім запалом іскрились Гейвордові очі, і вся його постава не могла не викликати поваги. Соколине Око, дарма що добре знався на хитрощах індіян і бачив усю небезпечність заміру молодого офіцера, не знав, як його стримати. А можливо, щось у цьому заході відповідало його власній сміливій вдачі та замилуванню в пригодах: замилування це зростало в ньому разом з досвідом, так що врешті без ризику й небезпеки він уже не відчував повноти життя. В усякому разі, настрій розвідника враз пересівся, і він почав навіть допомагати майорові в здійсненні його плану.
— Гаразд, — мовив він, добродушно усміхаючись. — Коли олень хоче до води, хай іде попереду, а не ззаду. Чингачгук має силу всілякої фарби. Сідайте он на колоді, і щоб я світа сонця не бачив, коли він хутко не зробить з вас першорядного блазня, як ви собі хочете!
Данкен пристав на цю раду, і могіканин, що уважно слухав їхню розмову, залюбки взявся до діла. Добре знаючись на всіх тонкощах цього тубільного ремества, він вправно і швидко покрив тіло юнакове химерними візерунками, причому кожної лінії, що промовляла б за приховану ворожість, старанно уникалося, а натомість підкреслено було всі образи, які посвідчували дружні наміри їхнього носія, його товариську й веселу вдачу. Коротше кажучи, блазнівська маска заступила всі ознаки вояка. Таке характерство не дивина була для індіян; а що Данкен до того ще й перебрався в іншу одіж, то при його знанні французької мови він любісінько міг виставити себе за штукаря з Тайкондероги, який блукає поміж союзних і дружніх племен.